18 і 19 травня Студентське братство відзначило своє 30-річчя. Ця молодіжна організація, створена 1989 року як альтернативна до комсомолу, відіграла значну роль в історії України. Зініціював, організував і очолив Студентське братство у Львові політехнік Маркіян Іващишин. Найчисельнішим і найактивнішим був осередок у Львівській політехніці під проводом студента Ігоря Коцюруби.
Спершу братчики й сестрички організовували вертепи, гаївки, концерти стрілецьких і повстанських пісень, акції у місцях героїчних боїв (на горах Ключ, Маківка), брали участь у пошуках могил українських героїв і впорядковували їх, споруджували пам’ятники і встановлювали козацькі хрести в центральних і східних областях України, принагідно провадили там просвітницьку роботу серед місцевого населення.
Та наймасовішою і найрезонанснішою була акція в жовтні 1990 року, коли Студентське братство й Українська студентська спілка, яка діяла в Києві, східних і південних областях України, розклали намети в столиці на площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) й оголосили безстрокове голодування, запротестувавши проти колоніального становища України у складі Радянського Союзу. Ця подія ввійшла в історію як Студентська революція на граніті. Лідерами від Львова були політехніки Маркіян Іващишин, Ігор Коцюруба, Андрій Салюк, Сергій Бащук.
Студенти вимагали не підписувати новий союзний договір; переобрати Верховну Раду на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року; повернути на територію УРСР українських військовослужбовців, а також забезпечити проходження військової служби юнаків-українців тільки на території республіки; націоналізувати майно Компартії України та ЛКСМУ; відправити у відставку голову Ради Міністрів В. Масола. Наслідком двотижневої акції стали: відставка Віталія Масола і відмова від проходження строкової військової служби за межами України. Та найголовніше – студенти розбудили Україну, продемонстрували, що зросло покоління, готове боротися за самостійну державу.
А вже 1991 року Україна стала незалежною.
Минули роки. Колишні братчики й сестрички змужніли, стали фахівцями у своїй галузі, успішними підприємцями, створили сім’ї, виховали своїх дітей, та не полишили громадської діяльності.
Так, Маркіян Іващишин був депутатом Львівської обласної ради першого демократичного скликання (1990–1994 рр.), очолював правління Фонду «Молода Україна» (1990–1993 рр.), 1993 року заснував і очолив ТзОВ Мистецьке об’єднання «Дзиґа», зініціював й зорганізував чимало мистецьких і культурологічних проектів, зокрема два фестивалі «Вивих» (Львів), був віце-президентом реґбійного клубу «Сокіл», у період акції «Україна без Кучми» був співзасновником громадського комітету «За правду!», 2002 року разом із Ярославом Рущишиним створив опозиційну «Львівську газету». І цей перелік можна продовжувати ще довго.
Ігор Коцюруба був делегатом установчого з’їзду Народного Руху (1989 р.), брав участь у голодуванні за легалізацію УГКЦ на Арбаті в Москві (1989 р.), був депутатом Львівської обласної ради (1994–1998 рр.), активним учасником акції «Україна без Кучми», Помаранчевої революції (комендантом наметового містечка) і Революції гідності, керівником ГО «Військово-патріотичний вишкіл Патріот» (2018 р.)
Андрій Салюк став президентом Благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини міста Львова», віце-президентом Українського комітету ICOMOS, головою ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Андрій Хавунка – учасник чоловічого вокального ансамблю «Орфей», заслужений артист України.
Наталя Климовська (до заміжжя Лещук) нині проректор Українського католицького університету, Ірина Семенко (Мамчур) – технічний редактор Галицької видавничої спілки, Роксоляна Шимчук заснувала й очолює галерею стародавнього автентичного одягу.
Інші колишні братчики і сестрички також досягли чималих успіхів у житті, були активними учасниками Помаранчевої революції та Революції гідності.
Напередодні 30-річчя Студентського братства Президент України Петро Порошенко своїм Указом від 16 травня відзначив організаторів Студентської революції високими державними нагородами «за вагомий особистий внесок у розбудову української державності, плідну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю».
Найвищою відзнакою – орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня – удостоєно колишнього голову Студентського братства Львова Маркіяна Іващишина, орденом «За заслуги» II ступеня – Миколу Походжая та Ярослава Рущишина, орденом «За заслуги» III ступеня – Михайла Канафоцького, Андріана Кліща, Ігоря Коцюрубу (посмертно), Андрія Рожнятовського, Романа Федишина, орденом княгині Ольги III ступеня – Наталію Климовську, Ірину Семенко, Роксоляну Шимчук. Солістові Львівського чоловічого вокального октету «Орфей» Андрію Хавунці надано почесне звання «Народний артист України». Переважна більшість нагороджених – політехніки.
Коли готувався цей матеріал до друку, надійшла страшна звістка: 21 травня обірвалося життя Маркіяна Іващишина. 23 травня поминальною Службою у храмі Пресвятої Євхаристії, голосінням трембіт і численною жалобною процесією українці провели видатного львів’янина в останню земну путь – на Личаківський цвинтар.
Особливо боляче, що за останні пів року це вже друга смерть лідерів Студентського братства – організаторів Студентської революції (16 грудня 2018 р. загинув Ігор Коцюруба). Як сказав хтось із їхніх друзів: тепер на Небі є вже свій осередок Студентського братства.
