Щороку 17 липня Національний університет «Львівська політехніка» відзначає день народження одного з найвідоміших своїх професорів – Юліана Октавіана Захарієвича. Видатний архітектор, археолог, один із засновників руху охорони пам’яток старовини та широко шанований львів’янин, який був окрасою будь якого товариства у кінці XIX століття, традиційно перебуває в центрі уваги науковців та журналістів. Попри ґрунтовне вивчення доробку знаного професора, мало хто знає про його активну роль у спорудженні однієї з візитівок Львова – пам’ятника Адаму Міцкевичу. Польського поета в Галичині називали не інакше як «геній» або «пророк», тому пам’ятник йому теж мав бути відповідним.
У листопаді 1897 р. при Комітеті для відзначення 100-річчя народження Адама Міцевича засновано Комісію пам’ятника Адама Міцкевича (пізніше Комітет пам’ятника). Професор Юліан Захарієвич як авторитетний експерт в галузі архітектури з 20 лютого 1898 р. розпочав свою роботу в комітеті. Окрім Юліана Захарієвича, керівництво Комітету надіслало запрошення взяти участь у роботі над пам’ятником професорам ц. к. Вищої технічної школи (Політехнічної школи) Максиміліану Тульє і Леонарду Марконі, а також члену Політехнічного товариства у Львові інженеру Стефану Лишкєвічу-Шелізі. Проте М. Тульє з різних причин відмовився взяти участь, а Л. Марконі долучався в ролі експерта-скульптора під час обговорення деталей майбутнього монументу.
Найбільш дискусійними були питання розташування і вигляду майбутнього пам’ятника Адаму Міцкевича, в обговоренні яких безпосередньо бррав участь Юліан Захарієвич. Щодо місця існувала низка варіантів: редактор «Gazeta Lwowska» Адам Креховєцкий пропонував його розмістити на площі Смольки (суч. площа П. Григоренка) або на площі Св. Юра. Також існував варіант спорудити пам’ятник на вулиці 3 травня (суч. Січових Стрільців). Натомість Ю. Захарієвичу більше імпонувало розміщення пам’ятника в самому «по-єзуїтському городі» «перед будівлею сейму, близько 300 м. від фронту» (на місці сучасного пам’ятника Івана Франка). На таку пропозицію Стефан Лишкєвіч-Шеліґа зауважував, що: «на тлі дерев колона не робила б такого враження і що треба для неї відкритого місця», тому запропонував «ріг Гетьманських Валів від сторони Мар’яцкої площі».
Нова ідея розміщення пам’ятника на «Гетьманських валах» (суч. Проспект Свободи) імпонувала Ю. Захарієвичу, про що він висловлювався 4 березня 1898 р. Зокрема, він пропонував розмістити пам’ятник на місці квітника, який в той час був на Марійській площі, по осі вул. Я. Собєського (суч. вул. Братів Рогатинців) – М. Коперніка (місце, де сьогодні розташована фігура Діви Марії). За цим задумом пам’ятник А. Міцкевичу мав фронтально стояти навпроти новозбудованого міського театру. Але така ідея не сподобалася архітектору Зигмунду Ґорґолевському, який пропонував, щоб фронтом пам’ятник був до фігури Діви Марії, а тильною частиною – до театру. Отож місце для пам’ятника було обране, не без значної ролі Юліана Захарієвича. Врешті-решт, 9 червня 1898 р. голова комітету Людвік Цвіклінській повідомив, що «міська рада (Львова) жертвує під пам’ятник місце, вибране комітетом», тобто на місці статуї Діви Марії, яку вирішено перенести ближче в бік театру (сучасне розташування).
Не менш гострі дебати точилось навколо питання, яким саме має бути пам’ятник – у формі колони чи монумента. Професор Ю. Захарієвич активно виступав проти формату колони. Більш того, він розкритикував перший варіант проєкту пам’ятника, запропонований Вацлавом Шимановським, що проживав у Парижі, як надто «фантастичний і дорогий» для міста Львова. Власне бачення Ю. Захарієвича полягало у витворі алегоричної статуї переможного характеру, із «басейном по колу». Також він не відкидав варіанту з обеліском. Обговорення цього питання ще тривалий час викликали жваві дебати в комітеті та поза ним.
Врешті Комітет вирішив, що пам’ятник має бути з «високою колоною» близько 20 м, вартістю не перевищувати 60 тис. флоринів австрійської валюти. Для вибору найкращого проєкту оголошено конкурс, за перемогу в якому визначено нагороду в розмірі 600 корон, а за друге – 300 корон. Пізніше нагороду підвищено: за перше місце – 1 тис. корон, за друге – 500 корон, а також додано 500 корон за третє місце. До «комітету знавців», які мали оцінити мистецьку вартість проєктів та їхню відповідність задуму організаторів, в тому числі входив Юліан Захарієвич. Запрошення до участі в конкурсі розіслали видатним скульпторам: Вацлаву Шимановському, Леонардові Марконі, Антону Попелю, Зигмунду Ґорґолевському та ще декільком митцям, серед яких був Альфред Захарієвич – син Юліана Захарієвича. Залишається відкритим запитання, яку роль відіграли професори Юліан Захарієвич та Леонардо Марконі у заохоченні асистента Антона Попеля до участі у зазначеному конкурсі, який став зірковим часом останнього.
Перше місце і нагороду в розмірі 1 тис. корон отримав проєкт «Натхнення» Антона Попеля, який імпонував Юліану Захарієвичу. Напевно, це була остання участь професора у творчій зміні міського ландшафту Львова. На жаль, 27 грудня 1898 р. Юліан Захарієвич помер. На засіданні комітету 30 грудня Людвік Цвіклінській «гаряче згадав» покійного члена комітету, промову якого присутні вислухали стоячи. Отож, авторитет та фахові знання Юліана Захарієвича допомогли звести один з найкрасивіших пам’ятників Адаму Міцкевичу, який до сьогодні залишається свідченням генію видатного політехніка.
