Усі ми маємо певні читацькі пріоритети: хтось любить пригодницьку чи історичну літературу, а хтось – любовні романи; комусь до смаку класика, а іншим – постмодерне письмо; хтось охоче читає науково-популярні тексти, хтось надихається біографіями знаменитостей, а інші не можуть дня прожити без поезії. Хоча всі ці «класифікації» досить умовні: книжка або добра, або ні; або «твоя», або «не йде– та й годі».
Наші літературні смаки змінюються – з віком, досвідом, появою у житті нових зацікавлень і нових людей (скажімо, дітей). Впливають і мови, які ми знаємо та якими можемо читати, й технології, які роблять читання фактично всюдиможливим. Інколи ж ми піддаємося книжковому мейнстріму: «Ти не читав «Мого життя та роботи» Генрі Форда?» або «О, новий Жадан – «Тамплієри»!»… І як тут не прочитати Форда й нового Жадана?..
У час навчання левову частку на себе, закономірно, перебирає спеціалізована література. Деякі з наших опитаних студентів кажуть, що не мають часу на художню літературу, окрім хіба що літніх канікул. Загалом Україна, як засвідчують дослідження останніх років, не належить до країн, де читають найбільше; українці дедалі менше часу витрачають на книжки, надаючи перевагу альтернативам – інтернету, ТБ, відпочинку з друзями. Бібліофілами у нас зазвичай є молодь (20 – 29 років) і старші люди (50 – 59 років). Читають більше українці з вищою освітою, а також жителі великих міст.
За даними останніх досліджень, найбільше книжку люблять американці (на одну особу в середньому припадає 11 прочитаних за рік видань, тоді, як в Україні – 4,3). У Європі книголюби найчастіше живуть у Великій Британії, Швеції, Фінляндії, Чехії, Франції, Угорщині. Багато часу за читанням проводять також жителі Індії, Таїланду та Китаю.
Мар’яна Вівчар, спеціаліст другого року навчання Інституту архітектури:
«Зараз читаю для своєї дитини»
Зазвичай читаю художню літературу, наприклад, люблю Дена Брауна. Зараз, однак, практично не маю можливості, бо в декретній відпустці, та ще й працюю. Як мама читаю статті, витяги з книжок про дітей. Також читаю для своєї дитини, хоч вона ще дуже маленька: це дуже важливо, бо розвиває мовлення, мислення, пам’ять.
Леонід Сніцарук, член Ради товариства «Просвіта» Львівської політехніки:
«Українська книжка розвивається, але бракує державної підтримки»
Хотів би «Енциклопецію Львова» й інші енциклопеції. Колега з Харкова рекомендував всесвітню історію Герберта Велса, який, виявляється, був не тільки фантастом: російською це видання є, було б добре, якби було й українською. Купив би щось з найсвіжіших книжок Романа Іваничука, Марії Матіос. Тішить, що українська книжка вийшла на міжнародні форуми, як у Франкурті-на-Майні. Скажімо, ілюстрована «Снігова королева» А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ – нею захоплюється весь світ! Щодо професійної літератури в галузі радіотехніки – її мало. У Політехніці, треба сказати, заохочують авторів, зокрема через конкурс кращих підручників, монографій і навчальних посібників. Але на рівні держави, на жаль, немає належної підтримки.
Наталія Поляк, студентка третього курсу Інституту економіки і менеджменту:
«Українського читаю мало»
Нашу домашню бібліотеку зібрали бабуся і дідусь, також мій тато. Я наразі додала лише кілька книжок. Читаю, коли є час, в основному влітку. Люблю пригодницькі романи. Зараз – «Шантарам» Грегорі Робертса. Українську літературу читаю мало, нічого не можу сказати про неї.
Соломія Харамбура, директор Музею історії Львівської політехніки:
«Бракує підліткових, мотивуючих українських книжок»
Я читаю багато різного: мотивуючу, дитячо-підліткову, історичну й мистецьку літературу. З останнього – сподобались атмосферні спогади Ільми Ракузи «Море моря», із задоволенням прочитала серію про Енн. З мотивуючих – «Бог ніколи не моргає», «Будь дивом…». Але в їхній основі – американський досвід 1980-х й до сучасності, хочеться чогось такого, що було б базоване на українських реаліях. У цьому контексті непогана, наприклад, повість Оксани Драчковської «Нянька-ненька. З щоденника заробітчанки». Загалом, як на мене, українська книжка потужно розвивається, особливо щодо дизайну, оформлення. З’явилося багато перекладів зі скандинавських мов, де є чимало підліткових книжок, яких у нас не вистачає. Також бракує перекладів професійної літератури з психології, педагогіки й належно оформлених історичних книжок.
