Завдання вивчення дисципліни: залучити аспірантів до поглибленого вивчення природи, сутності, сучасного стану і перспектив розвитку людського пізнання, в тому числі – наукового. Зосереджується увага на аналітиці механізмів пізнання, його рівнів, його логіко-методологічних процедур, вивченні та осмисленні авторитетних концепцій та підходів у сучасних гносеології та епістемології, причин їх виникнення та поширення, їх здобутків та недоліків. Наголос ставиться на взаєминах пізнання з людиною, культурою, різними сферами суспільного життя, на опрацюванні аксіологічних та морально-етичних аспектів пізнання та науки.
У результаті вивчення модуля аспірант повинен:
знати: місце пізнання в людських взаєминах із світом, у розвитку суспільної історії, його зв’язки з людською особистістю, з її інтелектуальними здатностями, з культурою та основними сферами суспільного життя; знати найвагоміші критерії істинності знань.
вміти: співставляти та аналізувати різні види пізнання та знань; виявляти основні складності формування знання, взаємодію різних компонентів знання і пізнання на різних рівнях пізнавальної діяльності; вміти застосовувати засоби гносеологічного та епістемологічного аналізу у власній науково-дослідницькій роботі, використовуючи при тому критерії достовірності знань та загальні механізми \ї формування та функціонування.

- Пререквізіт: Актуальні проблеми філософії ХХ – ХХІ ст.; Математика.
- Кореквізіт: Актуальні проблеми соціогуманітарних наук; Аналітичні та чисельні методи дослідження; Соціокультурна антропологія.

Проблема пізнання у філософії: історія і сучасність. Пізнання, його категоріальні окреслення та види. Вихідні проблеми та категорії гносеології. Рівні і форми пізнання. Пізнання як процес. Епістемологічний аналіз пізнання: спрямованість, особливості, результати. Епістемологічний аналіз науки. Проблема істини в пізнанні. Істина і якісні характеристики знання. Мовно-лінгвістична складова знання і пізнання. Знання і пізнання в контексті культури.

1. Бейтсон Г. Экология разума. – М.: Респулика, 2002.
2. Гносеология в системе философского мировоззрения. – М.: Наука, 1983.
3. Голдстейн М.И., Голдстейн И.Ф. Как мы познаём. Исследование процесса научного познания. – М.: Знание, 1984.
4. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2003.
5. Лебедев М.В. Эпистемологические основания условно-истинностной концепции значения. – М.: Уникум-Центр, 2001.
6. Лекторский В.А. Эпистемология классическая и неклассическая. – М.: Эдиториал УРСС, 2001.
7. Микешина Л. Философия науки. – М.: Изд-во АСТ, 2005.
8. Петрушенко В. Гносеологія та епістемологія: Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ-2000», 2018.
9. Петрушенко В. Філософія: Курс лекцій. Навч. посібник. 2-е вид. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000, 2003.
10. Петрушенко В.Л. Філософія знання: онтологія, епістемологія, аксіологія. – Львів: Ахил, 2005.
11. Рорти Р. Философия и зеркало природы. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1997. – Гл. 3.
12. Татаркевич Вл. Історія філософії. Т.2. – Львів: Свічадо, 1999. – Розд.1.
13. Уинч П. Идея социальной науки и её отношение к философии. – М.: Русск. феноменологич. общ-во, 1996. – Глава I.
14. Хомський Н. Роздуми про мову. – Львів: Ініціатива, 2000.

- Поточний контроль (40%): усне опитування, виступи на семінарах, тести, колоквіум.
- Підсумковий контроль (60%): виконання модульної контрольної роботи, диф. залік.