Керівники кафедри за роками

Народився 16 червня 1929 року в с. Мацько­вичі у краю Надсяння біля Перемишля (Польща).  У 1945 році його родину виселили з Закерзоння, і Перхачі опинилися в с. Жидатичі (тепер Гамаліївка) біля Львова. Володимир Перхач навчався у середніх школах сіл Ляшки Муровані (тепер Муроване) та Збоїща. У 1946–1952 роках – у Львівському політехнічному інституті, який закінчив за спеціальністю «Електричні станції, мережі та системи». Працював інженером-енергетиком на ТЕЦ нафтопереробного заводу в Туапсе, але за станом здоров’я повернувся до Львова, де працював на проектно-дослідній станції Українського відділу інституту «Гідропроект».

На запрошення професора Ґабріеля Сокольницького В.Перхач став викладачем Львівської політехніки, а у 1955 році перейшов на постійну викладацьку роботу. Працював асистентом, старшим викладачем кафедри теоретичної та загальної електротехніки (ТЗЕ), з 1964 року – старшим викладачем кафедри електричних систем і мереж (ЕСМ).  Того ж року захистив кандидатську дисертацію. Написав її українською, але перед захистом змушений був перекласти російською. З 1964 р. – працював на кафедрі ЕМС. З 1971 р. до 1983 р. - завідувач кафедри ЕМС. В 1985 р. захистив докторську дисертацію, а у 1986 р. йому присвоєно вчене звання про­фесора. З 1986 р.- завіду­вач кафедри ТЗЕ і на цій посаді працював до осені 1996 року. Одним із перших впровадив у навчальний процес і наукові дослідження сучасні математичне моделювання і обчислювальну техніку. В науково-дослідній роботі сформував новий напрям — «Математичне моделювання процесів і оптимізація електроенергетичних систем з вентильними пристроями». Очолював Центр науково-технічної термінології України і технічний комітет стандартизації. У 1991 р. обраний академіком Академії інженерних наук України, у тому ж році йому присуджено почесне звання – Лауре­ата Державної премії України в га­лузі науки й техніки як автору підручника “Математичні задачі електроенергетики”, виданого у 1989 році (третє видання). Член Міжнародного інституту інженерів-електриків.   Організував і провів 4 Міжнародні наукові конференції з проблем української науково-технічної термінології, Міжнародну наукову конференцію з проблем викладання чужоземних мов у технічних вищих навчальних закладах і Міжнародну науково-технічну конференцію з математичного моделювання в електротехніці й енергетиці. Автор книги "Роздуми", виданої у Львові 1995 року, Російсько-українського науково-технічного словника на 30 тисяч гасел, есею "А на Засянні дзвони мовчали...".

Публікації: близько 260 науко­во-методичних праць, з них 12 мо­нографій, підручників і посібни­ків, короткий російсько-україн­ський словник. Під його керів­ництвом за­хищено 14 кандидат­ських дисерта­цій.

Помер 12 листопада 2005 року. Похований на Янівському цвинтарі м. Львова.

Народився 27 вересня 1946 року у м. Львові. У 1964 році після закінчення СШ № 61 вступив на навчання до Львівського політехнічного інституту, який закінчив з відзнакою у 1969 році за спеціальністю "Електричні мережі та системи«(ЕМС). У 1971-1974 роках аспірант Львівського та Київського політехнічних інститутів. У 1982 році захистив кандидатську дисертацію, а у 1887 році йому присвоєно вчене звання доцента. З 1974 по 1984 роки працював на посадах асистента та старшого викладача кафедри ЕМС. З 1984 р. — доцент, а з 1993 року — виконувач обов’язків завідувача каф. ЕМС. З 1997 по 24 серпня 2017 року — завідувач кафедри «Електричні системи та мережі ». З 1982 року заступник, а з 1991 до 2001 рік — декан електроенергетичного факультету. З 02.11.2001 року до грудня 2014 року працював заступником директора — деканом повної вищої освіти ІЕСК Львівської політехніки. Активно працював над посиленням зв’язків університету з електроенергетичними організаціями. У співпраці з ТОВ «АВВ ЛТД» та АТ «ЮНІТІ» на кафедрі створені навчально-наукові лабораторії, оснащені новітнім електроустаткуванням. Він брав активну участь у розробленні цілого ряду нормативних документів з організації навчального процесу у Львівській політехніці, працював заступником голови НМК МОН України, у комісіях МОН України з проведення ліцензійної та акредитаційної експертиз і перевірки освітньої діяльності ВНЗ України, науково-експертній раді та багатьох інших комісіях МОН України. У 1993р. у складі делегації від Львівської політехніки брав участь у роботі 1-го з`їзду педагогічних працівників України.

Нагороджений Нагрудним знаком «Відмінник освіти України» Міністерства освіти і науки України, Подякою Національного університету «Львівська політехніка», Подякою Відкритого Акціонерного Товариства «Львівобленерго», Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Грамотою Національного університету «Львівська політехніка», Подякою Національного університету «Львівська політехніка», Почесною грамотою та Подякою Львівської Обласної державної адміністрації, Почесною грамотою Науково-технічної спілки енергетиків та електротехніків України, Знаком «Петро Могила» Міністерства освіти і науки України, Почесною грамотою Національного університету «Львівська політехніка».

Опублікував понад 90 наукових праць, 2 навчальні посібники, отримав 4 патенти України та 4 патенти Російської Федерації на винаходи, 1 депонент на програмний засіб. Він виступав з доповідями на 20 наукових конференціях, працював у програмних та організаційних комітетах міжнародних наукових конференцій.

Народився 1 травня 1910 року у с.Мелове, Меловського району Ворошиловградської обл. У 1925 році закінчив школу семирічку. У 1930 році поступив і в 1935 році закінчив навчання у Харківському механіко-машинобудівному інституті за спеціальністю «Техніка високих напруг» (електрофізика). Працював у Донбасенерго інженером Штерівської ДРЕС, а згодом старшим інженером Центральної високовольтної лабораторії «Донбасенерго». З 1946 року працював у Львівському політехнічному інституті на посадах асистента кафедри «Теоретичної і загальної електротехніки», пізніше доцентом кафедри «Електричні станції, мережі та системи». 29 червня 1949 року захистив дисертацію кандидата технічних наук, а у 1950 році — доцент кафедри «Електричні станції, мережі і системи». 29.06.1964 року обраний за конкурсом на посаду виконувача обов’язків завідувача кафедри «Електричні станції». Після захисту докторської дисертації у листопаді 1967 року отримав вчене звання професора по кафедрі «Електричні станції». Декілька разів був обраний завідувачем кафедри «Електричні станції», а у 1988 році за його проханням звільнений з посади завідувача і призначений професором кафедри та науковим керівником НДЛ-5. 2.07.1993 року професор кафедри Ніколаєв М.А. переведений на посаду головного наукового співробітника ГНДЛ-90. Під його керівництвом захищено сім кандидатських дисертацій. Очолювана ним лабораторія розробляла скляні ізолятори для ПЛ електропередачі. За розробку та дослідження підвісних малогабаритних ізоляторів із загартованого дволужного скла для ліній електропередачі високої і надвисокої напруги та впровадження їх у промислове виробництво він став Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 1988 року. У його науковому доробку понад 63 наукові праці у тому числі 1 монографія, 16 авторських свідоцтв на винаходи (отримав дві ліцензії з Румунії та Мексіки). Нагороджений Великою золотою, срібною і бронзовою медалями ВДНГ, орденом «Знак почета» та 4-ма медалями. Помер 12 листопада 2005 року. Похований на Янівському цвинтарі м. Львова. Під його керівництвом захищено 2 кандидатські дисертації.

Народився 5 січня 1939 року в Ленінграді. З 1944 року жив у Києві, а з 1946 року — у Львові. З 1955 року навчався у Львівському політехнічному інституті на електротехнічному факультеті. Як інженер-електрик за спеціальністю «Електричні станції, системи і мережі» у 1960 році Ніконець Л.О. працював інженером електроцеху Добротвірської ДРЕС. У 1962 році вступив до аспірантури при кафедрі «Електричні мережі і системи» під керівництвом Денисенка Г.І. Після закінчення аспірантури Л.О. Ніконця скеровують на посаду інженера в наково-дослідну лабораторію одночасної передачі електроенергії постійним і змінним струмом по проводах ліній електропередачі. Тут він стає головним інженером проекту дослідно-промислової електропередачі пульсівним струмом Борщів-Більче Золоте. З січня 1969 року — завідувач лабораторії НДЛ-6. Під його керівництвом лабораторія проводить роботи з запобігання ожеледно-вітровим аваріям на повітряних лініях електропередачі. Розроблені установки впроваджені у багатьох енергосистемах колишнього СРСР. У березні 1970 року отримує диплом кандидата наук, а у 1972 — атестат доцента. У той же час сфера його досліджень поповнюється оригінальними установками симетрування неповнофазних режимів ПЛ та регульованими пристроями компенсації реактивної потужності. У 1988 році захистив докторську дисертацію, а у 1990 року йому присвоєне вчене звання професора. У травні 1989 року обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри «Електричні станції», яку обіймав до 2005 року. Його наукові зацікавлення поширюються на підвищення надійності електричних станцій, на електробезпеку в електроустановках, а також на резонансні явища у електротехнічному обладнанні. Під його керівництвом захищено 15 кандидатських та докторська дисертація. Він автор понад 300 наукових праць, з яких 6 монографій, понад 70 авторських свідоцтв та патентів на винаходи. З 2005 року і до виходу на пенсію у 2017 році — професор кафедри електропостачання промислових підприємств, міст і сільського господарства.