За плечима Say It Loud – один сольний концерт у Хмільному домі Роберта Домса, два записані треки, трансляції на радіо «Лемберг» і «Рокс», попереду – випуск міні-альбому й нові концерти. Фронтменка гурту Катя Луцева, студентка третього курсу ІФМН, каже, що «по життю займалась би музикою», а ще вона каже, вголос.
Спочатку була група White Fly, яка складалась з п’яти хлопців: записали два треки, мали сольний концерт – і за пів року восени торік… розпались. Але Віктор Гарбарук , Андрій Кущ, Дмитро Вдовін знайшли барабанщика й грали без вокалу. Познайомилась з ними (до того знала Андрія) на Новий рік: сиділи, грали на гітарах, а я почала співати – хлопцям сподобалось і через два тижні запросили мене на репетицію. Через місяць-два придумали назву гурту. Say It Loud, тобто «скажи це вголос» – аналог заклику «не просто думай про це (музику), а займайся цим (музикою)».
У нас є 14 пісень, більшість англомовних, українських – п’ять. Михайло Кравець, коли ми записувались на його студії, назвав наш стиль бріт-поп. Хоч, з другого боку, у нас кожен тяжіє до іншого стилю, тож наші пісні дуже різні. Є важкі, хард-рокові й пост-рокові композиції, але є й дуже світлі, повільні, милозвучні, ліричні, як от «Чекай» чи «Добраніч». Тепер ми навіть внесли в одну з пісень елементи репу – так нас повело натхнення.
Слова до пісень пишу я, лише дві пісні написав гітарист. Написання пісні відбувається так: або я творю мелодію і текст, приношу хлопцям, і вони розвивають кожен свою партію, або ми джемимо на репетиції. Під час імпровізацій виокремлюється темка, яка всім запам’ятовується і яку я записую на диктофон і вже вдома дописую до неї слова, а на наступній репетиції все з’єднуємо. Більшість пісень про кохання, у нас же пісні про все на світі. Є, звісно, про стосунки, але, наприклад, «Добраніч» – про безсоння, є пісні, що мотивують до дії – захотів чогось, то зроби. У кожній пісні закладений якийсь сенс.
Ми зрозуміли, що без великого бажання усіх учасників гурту і бачення майбутнього музикування навряд чи принесе великі плоди. До музики ми ставимось надсерйозно, тому у нас щось виходить. Наприклад, гурт White Fly розпався, бо хлопці грали просто заради свого задоволення, репетиції й концерти у них були нерегулярні. У нас же перед концертом, якщо не встигаємо, маємо навіть нічні репетиції, і, взагалі, намагаємось виступити якнайкраще. Дуже важлива ще музикальна сумісність музикантів і стосунки в колективі.
Після студії в мене в голові було багато знань, якою має бути музика. З таким баченням я ходила дуже довго і, коли писала надскладні твори, не розуміла, чому їх не сприймають, дуже дивувалась, що твори «на дві ноти» слухачі швидко запам’ятовують і люблять. Я зрозуміла, що, крім того, що потрібно застосовувати на практиці музикальні знання й дотримуватись певної форми побудови пісні, треба ще й відчувати, йти за своєю інтуїцією.
Люди хочуть чути про те, що їм близьке. От «Добраніч» – кожен знає, як це, коли треба заснути, а ти не можеш, бо в голові – «невдалі паузи, пусті розмови, суворі погляди, тупі промови». А ще публіка любить пісні, які запам’ятовуються і наддрайвові.
Я досі більше перебувала в чоловічих колективах, ніж жіночих – вчуся серед хлопців, у гуртках, які відвідувала (зокрема вчилась у студії при консерваторії), теж було більше хлопців, та й мої найліпші друзі – хлопці… З хлопцями мені працюється легше і серйозніше, але приємно, що поза тим до мене ставляться як до дівчини. Та й у музиці стать не є вирішальною – вимоги до всіх однакові. У нас в гурті нема одного лідера – якщо хтось помічає, що граємо щось не те, є дисонанс, то повідомляє, всі прислухаються до зауваження. У нас, ймовірно, буде ще одна дівчина – барабанщиця. Наразі вона звикає до нас, а ми – до неї, доганяємо всю програму, зігруємось. Колишній барабанщик був молодший від нас і мав ще один проект, який, так виглядало, його цікавив більше.
Мене питають, чи я перед тим, як вийти на сцену, танцювала, репетирувала перед дзеркалом. Але в мене не було ніяких підготовок, просто я почуваюся на сцені вільніше, ніж у житті. Всі кажуть, що на сцену виходити страшно, а я навпаки – буваю у повсякденні сором’язлива, а на сцені стаю відкритою. Мені страшно виступити перед однією людиною, а чим більше незнайомих людей, тим менш страшно. Дуже подобається спілкуватись із залою. Обожнюю оплески, але найприємніший момент, коли зала співає, заради неї я все й роблю.
Іншого великого захоплення, як музика, в мене нема, але люблю танцювати. Відвідувала багато студій, майстер-класів – танцювала джаз-фанк, хіп-хоп, поп-джаз, контемпорарі. Тепер взяла для навчання дітей – від 4 до 14 років. Це було несподіване рішення, але мені цікаво спробувати. У зовсім маленьких розвиваю координацію, відчуття ритму, старшим уже викладаю ази сучасних танців.
