Чорний пояс із таеквондо, звання кандидата у майстри спорту з кікбоксингу – студент другого курсу ІКНІ Сергій Щудло освоєння знань програміста поєднує зі спортивними здобутками. Найсвіжіші досягнення – дві срібні медалі на Кубку світу з таеквондо, який у жовтні відбувався в Будапешті. А все почалося з секції в рідному Дрогобичі, в яку в другому класі хлопця записав батько…
– Спочатку я не дуже хотів займатися, бо ввечері бажав гуляти, а не тренуватися, – згадує Сергій. – Згодом звик, з’явилися друзі, з якими не тільки тренувалися разом, а й проводили дозвілля. А через три роки без тренувань уже жити не міг: навіть коли треба було готуватися до ЗНО, я все одно знаходив час, щоби піти у зал.
– І чим же таеквондо настільки привабливе, а, можливо, й небезпечне? Посвятіть у його тонкощі непосвячених.
– Це винятково ударний вид спорту. Удари можна робити лише вище пояса руками й ногами, сильні удари заборонені – за нокаут дискваліфіковують. В ударній техніці 70% ударів виконують ногами. Таеквондо покращує розтяжку, розвиває реакцію.
Я займаюся таеквондо ITF. Це не олімпійський вид спорту, в ньому дозволено удари в голову. Тоді, як в олімпійському таеквондо WTF вдаряти можна хіба по жилетах, в яких змагаються спортсмени. Не скажу, що таеквондо дуже травматичне. Якщо в кікбоксингу, де можна бити в повну силу, співвідношення дівчат і хлопців один до п’ятнадцяти, то на останніх моїх змаганнях з таеквондо дівчат було 30%.
– Це ще й система духовного тренування. Чим вона особлива?
– Це бойове мистецтво, в якого дуже багато традицій, починаючи від того, що в усіх спортсменів має бути однакова біла форма. Пояс можна обв’язувати довкола себе тільки один раз, що означає, що є одна школа, один тренер, одна батьківщина. При вході в зал і виході з нього, при звертанні до тренера треба поклонитися. Існують і моральні принципи, яких спортсмен має дотримуватися.
– До речі, у школах і коледжах багатьох країн таеквондо є навчальним предметом…
– Бо ним може опанувати будь-яка людина. В Аргентині воно – друге за популярністю після футболу. В Україні ж це не надто розвинений вид спорту, наприклад, секції з того виду таеквондо, яким займаюся, у Львові нема. Це видно й на змаганнях: якщо українців – 20 – 25, то поляків 150 – 200.
– Фізичні бойові навички, отримані від занять цим видом спорту, проявляєте в повсякденному житті?
– Коли я вперше йшов на таеквондо, то мама була проти, бо переживала, що я стану агресивний. Але нас на тренуванні вчать, що слабших треба поважати, тож після спарингу із суперником тиснемо один одному руки. Також таеквондо навчило мене стриманості. А ще – дисципліни, зокрема, і в навчанні.
– Розкажіть про формування свого змагального досвіду.
– За десять років я був на багатьох турнірах, як із кікбоксингу, так і таеквондо. Перемагав у чемпіонатах області й України, з кікбоксингу посідав друге й третє місця на Кубку світу. З таеквондо найбільшим турніром був Кубок світу в Будапешті. На турнірах такого рівня, оскільки все розписано по хвилинах, не треба, як у нас, приїхавши зранку, чекати в залі на свій бій до вечора, можна погуляти чужим містом. У кожного судді – пульт управління, за допомогою якого зараховувалися бали від ударів. Біля головного судді – екран, на якому висвічувався рахунок, що давало змогу бачити, виграєш ти чи програєш. Інколи це погано впливало, бо коли суперник бачив, що виграє, починав ухилятися від ударів, тягнути час – не було конкуренції до кінця бою.
У командному спарингу ми перші бої виграли у найкращих команд світу, а потім розслабилися і у фіналі програли Білорусії один бал. В індивідуальному виступі виграв в австралійця, потім – у норвежця, та в третьому бою програв аргентинцю. У таеквондо нема великої перерви між боями – переможці попередніх боїв майже відразу б’ються між собою. Тож наприкінці змагань я вже був дуже втомлений, а аргентинець виявився у ліпшій фізичній формі. Цікаво, що у командному спарингу мені знову довелося грати з ним – і я виграв.
– Щодо фізичної підготовки, то Вам, мабуть, доводиться займатися й іншими видами спорту?
– Коли готуюся до змагань, бігаю, зранку або ввечері. В раунді є дві хвилини бою і хвилина перерви, і бігати треба у такому ж темпі: дві хвилини бігти швидко, хвилину – повільно. Це привчить організм до зміни праці й відпочинку.
– Як дізнаєтеся, яким є суперник – наперед чи у ході бою?
– У ході бою. Я завжди дивлюся бої людей з моєї вікової-вагової категорії. Збоку добре видно помилки й відразу можна поміркувати, як із ймовірним суперником взаємодіяти.
– У чому Ви сильні, маєте свій коронний удар?
– Поєдную навички, здобуті в кікбоксингу й таеквондо. У кікбоксингу переважають удари руками. Через те я в боях з таеквондо використовую їх частіше, ніж інші спортсмени, й часто на цьому виграю. Так само в кікбоксингу – ногами працюю більше, ніж кікбоксери.
– Найближчі змагання, на які збираєтеся поїхати і, звісно, перемогти?
– У листопаді – Кубок України з таеквондо в Рівному, на якому будуть представники й з інших країн.
