Поклонитися величі Івана Франка – публіциста, письменника, поета, борця за незалежну Україну, 7–8 жовтня вирушили представники Товариства «Просвіта» Львівської політехніки, викладачі, працівники університету та студентська молодь.
Політехніки – Франкові
Поїздку в серце Карпат – село Криворівню – організували адміністрація Львівської політехніки спільно з університетським Товариством «Просвіта» на чолі з професором Христиною Бурштинською. Цей захід посідає чільне місце серед інших, які Товариство, за підтримки дирекцій різних інститутів, підготувало для вшанування українського Мойсея. Екскурсія відбулася за фінансової підтримки профкому працівників.
Про велич Івана Франка є чимало цікавих досліджень, наукових статей, публіцистичних та аналітичних матеріалів. Учені-франкознавці кажуть, що досі творчі надбання письменника не вивчені повністю. Дослідники творчості великого українця наголошують, що рівних йому за феноменальним розумом, інтелектуальною працездатністю ще не було – повне зібрання праць Івана Яковича можна вмістити у сто томів; він перекладав із чотирнадцяти мов, є автором сотні поетичних збірок та публіцистичних праць.
Приїхавши у Криворівню, політехніки величною ходою із синьо-жовтими та червоно-чорними знаменами рушили, щоб поклонитися великому Каменяреві, який своєю працею перетворив Галичину на «П’ємонт національного відродження».
Після урочистого покладання пам’ятного вінка з написом «Іванові Франку від Львівської політехніки» розпочався святковий концерт за участі Народного чоловічого хору «Орфей» – могутніми голосами політехніки виконали кілька композицій на слова Івана Франка, зокрема народний гімн «Не пора». Додали урочистості й виступи учасників Народного театру-студії «Хочу». Студенти декламували його вірші, апогеєм стали «Каменярі» – як свідчення сили і незламності духу (Іван Франко написав цю поему під час другого ув’язнення).
Про велич Каменяра політехніки розповіли і в Криворівнянській загальноосвітній школи ім. Михайла Грушевського. Представники МІОКу презентували учням проект «Лис Микита з цілого світу» – школярі з Криворівні стали першими глядачами. Варто зауважити, що допрем’єрний показ викликав чимале зацікавлення в дітей. Адже вони мали нагоду почути, як їхні ровесники з різних континентів та країн декламують улюблену багатьма казку Івана Франка. Доповненням особливої зустрічі став виступ студентів-учасників Народного театру-студії «Хочу» Львівської політехніки.
Під час поїздки ми також побували в Літературно-меморіальному музеї Івана Франка, який розміщений у будинку Василя Якіб’юка, народного лікаря, фотографа, музиканта, різьбяра, де з 1906 до 1914 року щоліта гостював Іван Якович із сім’єю. Приміщення вже відреставроване та зовні стіни і кімната, де жив і працював письменник – автентичні. Є там і чимало речей, якими він користувався: стіл, ліжко, тарелі, стілець, годинник, бартка, сак, яким ловив рибу. Загалом у музеї є п’ять кімнат, кожна з яких присвячена тим чи іншим видатним українцям, що свого часу гостювали тут.
Краса Гуцульщини через музеї та постаті
Впродовж двох днів політехніки милувалися українськими Афінами, де свого часу побували Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Осип Маковей, Олександр Олесь, Володимир Гнатюк, Антін Крушельницький, Гнат Хоткевич та багато інших видатних людей; насолоджувалися красою гір, яка надихнула Сергія Параджанова на створення геніальної стрічки «Тіні забутих предків».
Від краси природи Криворівні та кількості визначних пам’яток-музеїв розбігалися очі та паморочилося в голові (в доброму значенні). Хотілося все почути, побачити, доторкнутися і сфотографувати, щоб мати на згадку. Без перебільшення – цікаво було всюди.
Особливості Гуцульщини відкрили через Етнографічний музей старожитностей, який відображає етно-соціальну схему побуту карпатського краю: як і чим жили, займалися гуцули. Загалом Верховинський район дуже багатий музеями видатних письменників, науковців. Бо саме цей край цікавий для дослідження та вивчення і надихає на творчість. Зокрема ми дізналися й про так званий гуцульський «дерев’яний вік» – боднарство – період, коли практично всі предмети побуду виготовляли з дерева; особливості різьби, яка була не лише окрасою, а й певним оберегом та особливою ознакою цього краю. Надзвичайної краси різьблені тарелі, хрести, скриньки – найпопулярніші сувеніри серед туристів із різних куточків світу.
Ще більше колоритності Гуцульщини – в одному із найвідоміших і найпривабливіших музеїв Криворівні «Хата-ґражда». Це пам’ятка архітектури (в документах згадується вже 1858 року), де жила родина Харуків, в яких часто гостював Іван Франко (неподалік від «Хати-гражди» сіріє камінь Франка – його улюблене місце для роздумів) та Михайло Коцюбинський – там він надихнувся на створення своєї безсмертної повісті «Тіні забутих предків», і саме в приміщенні цієї хати проходили зйомки однойменного фільму. Господиня дому (на час зйомки стрічки їй був 101 рік) Параска Харук (її портрет, що висить при вході в одній з кімнат музею, намалював львівських художник Олександр Коровай) пильно стежила, щоб режисер Сергій Параджанов у фільмі зобразив гуцульські традиції правильно.
Ще одним особливим штрихом екскурсії в Криворівню стали відвідини старовинної місцевої церкви Різдва Пресвятої Богородиці (побудована 1719 року) та цікаве спілкування з настоятелем отцем Іваном Рибаруком. Там політехніки побачили недавно віднайдену ікону 1730 року зі зображенням Ісуса Христа. Як наголосив священик, цей образ цікавий не лише тим, що можна зрозуміти, яким місцеві жителі уявляли собі Спасителя триста років тому, а ще й тим, що «цю іконку Довбуш видів».
Завершилася поїздка відвідинами відбудованої 2003 року вілли-музею видатного науковця Михайла Грушевського, який приїжджав у Криворівню у 1902 – 1914 роках. На жаль, автентична садиба не збереглася – 1917 року російські війська при відступі спалили її, як і Будинок «Просвіти».
