Леонід Шалашний навчається у магістратурі Інституту адміністрування та післядипломної освіти, на кафедрі адміністративного менеджменту Львівської політехніки. Понад чотири роки тому він, мешканець Слов’янська на Донеччині, вирішив здобувати вищу освіту у Львові, в Інституті прикладної математики та фундаментальних наук, на міжнародній інформації.
Львів вразив культурою
Леонід обрав місцем свого навчання Львів ще тоді, коли у його краях не було війни. Розповідає, що вибирав між різними містами, адже у Слов’янську не було спеціальності, за якою хотів навчатися. Зокрема вагався між Харковом, Донецьком, Києвом і Львовом. Але Львів вразив хлопця своєю атмосферою, ставленням людей один до одного, особливо до тих, хто інший.
– Традиційного мовного бар’єру для мене не було. Змалку добре знав дві мови – українську й російську. Хоча в побуті ми спілкувалися російською, моя рідна мова – українська. Мої батьки – українці, прогресивні люди, педагоги. Мама викладає історію у Донбаському державному педагогічному університеті, тато – інформатику у школі-інтернаті. До того ж, ще до вступу я школярем кілька разів бував у Львові. Хоча деякі друзі дивувалися, чому їду так далеко вчитися.
Різні поняття одного патріотизму
Хлопець каже, що його сім’я завжди ототожнювала себе з Україною. Він розуміє, що бути патріотом у Львові та Донецьку – це трохи різні речі і почуття. Але ні в хлопця, ні в його рідних ніколи не було відвертого відчуття іншості. Ніхто їм цим не дорікав.
Коли почалися події дворічної давності, розуміння певних життєвих понять трохи змінилося, радикалізувалося, але це не позначилося на стосунках між рідними, адже родинні почуття завжди були сильніші, ніж політичні погляди. Тому продовжували спілкуватися, оминаючи болючі теми, уникаючи ворожнечі.
З приходом війни у батьків Леоніда навіть не постало питання переїзду в іншу область. Важко було покинути те, що будували роками. До того ж, була прив’язаність до місця праці, до того, що у Слов’янську і навколо нього живе велика родина, зокрема дідусі й бабусі, яких неможливо самих залишити.
Мешканці його містечка отримували не надто приємну інформацію. Вони не знаходили відповіді на запитання, чому так відбувається, однак не звинувачували нікого конкретно. На щастя, місто – на підконтрольній території, здебільшого не зруйноване. Там не надто позначила свої сліди війна, адже війни не відчуваєш навіть тоді, коли вона в сусідньому місті.
Слов’янськ змінюється
Леонід Шалашний буває вдома не так часто, переважно раз на півроку. На сьогодні він бачить, що його рідний Слов’янськ почав навіть трохи розвиватися.
– До війни це було одне з міст у стані постійної депресії – закривалися підприємства, рятувало лише те, що це місто-курорт, тому робота більш-менш у людей була.
На сьогодні у Слов’янську запрацювали нові економічні програми, почалися обміни, інтелектуальні дискусії, життя завирувало. І це тішить хлопця.
Поєднати два фахи
Леонід Шалашний завершив бакалаврат за спеціальністю «міжнародна інформація», а в магістратурі вирішив опановувати адміністративний менеджмент. У майбутньому має намір поєднати ці два фахи. Не виключає, що може пов’язати своє життя з наукою, адже ще на бакалавраті долучався до студентських наукових конференцій, конкурсів наукових робіт. Продовжує це й у магістратурі. Має публікації у збірниках. Не раз за наукову роботу здобував призові місця.
В ІМФН його навчання було пов’язане з аналітикою, статистикою. Там вивчав тему стосунків західної і східної України.
– У цій царині є багато неопрацьованої і несистематизованої інформації, – пояснює. – Отож, є можливість створити щось нове, цікаве.
У магістратурі навчання скеровано на державне управління, на певні послуги. Тому наукову працю студент обирав уже з огляду на цю позиціїю.
Нещодавно Леонід із групою студентів та викладачів побував у Дніпрі, де провадив зі студентами університету жваву дискусію:
– Більшість їхніх запитань стосувалася того, чим живе Львів, якими ідеями, як розвивається. А життя таки тут і там дещо відрізняється – насамперед ставленням до відпочинку, до організації роботи…
– Чим, за Твоїми спостереженнями, відрізняються мешканці західних і східних областей?
– Я зауважив, що тут люди більше індивідуалісти. До виконання своїх завдань підходять вмотивовано і відповідально. На сході більше колективні, тому сильні в той момент, коли збираються і діють. Вони швидко згуртовуються навколо своєї роботи.
…У вільний час Леонід Шалашний грає у шахи, а також подорожує містами України. На сьогодні хлопцеві важко назвати регіон, у якому він ще не встиг побувати.
