«Зробіть усе можливе, аби учні полюбили вас, бо ця приязнь передається на предмет, який ви викладаєте».
Ця порада вчительки Хустської школи-інтернату О. Каневської зі шпальт освітянської газети привернула увагу і стала формулою моєї викладацької роботи на кафедрі фізики Львівської політехніки, куди мене в 1978 році прийняли за конкурсом після тривалої роботи в НВО «Термоприлад».
Сьогодні ми живемо в світі, де ніщо не дається безплатно, і такі людські якості, як безкорисливість і доброта, стали дефіцитні. Дехто вважає, що ця формула тепер не на часі, а я хочу поділитися своїм досвідом.
Почалася моя робота з підготовчого відділення, а вже через рік мені доручили читати лекції для студентів факультету автоматики. В аудиторії було тоді 200 осіб, серед них – іноземні студенти. Крім цього, мене ще «довантажили» роботою наставника студентської групи НП-42. Перед першою виховною годиною у мене було більше тривоги, ніж перед першою лекцією з фізики. Я згадав мудрі настанови Арістотеля: «Мислення починається із здивування і запитання».
Тоді подумав, що майбутніх випускників кафедри напівпровідникових приладів могло б зацікавити, як виглядає робота інженера-приладобудівника, що вимагається і ціниться в його роботі. І в цьому я не помилився, спостерігаючи, з якою цікавістю мене слухають. Розмовляв з моїми вихованцями не як із студентами, а як з майбутніми інженерами, відповідно ділився з ними виробничими проблемами, успіхами і невдачами під час розробки приладів для автоматичного вимірювання температури робочої поверхні різних обертових промислових об’єктів, якими займалась наша група.
Неабияку цікавість у студентів викликала проблема розроблення приладу для автоматичного вимірювання температури сушильних циліндрів швидкохідної папероробної машини, яку виготовляли на експорт. Відомі прилади, засновані на контактному і радіаційному методах вимірювання, не задовольняли вимог стосовно точності і надійності. Вирішення знайшли в підручнику фізики. А послужила цьому відома студентам теорія пограничного шару повітря, що рухається з вимірюваною поверхнею циліндра і прилад контролює його температуру, не торкаючись самої поверхні. Компенсація тепловтрат термочутливого елемента приладу була досягнута оригінальною конструкцією екрана, в основі якого втілено також відомий студентам закон теплопередачі Фур’є. Успішне використання згаданих законів стало предметом винаходу розробленого приладу – ДТВ-038.
Студенти мали можливість оглянути промисловий взірець приладу, авторське свідоцтво на його винахід, публікацію в журналі «Приборы и системы управления», а також проспект, який супроводжував цей прилад на міжнародних виставках в Москві, Празі, Хельсінкі.
Не менш дивним і несподіваним для студентів було застосування закону Бернуллі в приладі ДТВ-040 для текстильної промисловості. Завдяки використанню цього закону була досягнута не тільки висока точність, але й зведена до мінімуму теплова інерційність приладу.
Оригінальним і цікавим для майбутніх приладобудівників було використання так званої «теплової труби» в конструктивному вирішенні приладу ДТВ-074, розрахованого на вимірювання і автоматичне регулювання температури робочої поверхні валків прокатних станів.
Врешті студенти довідались, що цей науковий доробок склав основний зміст моєї кандидатської дисертації. Таким чином вони мали нагоду пересвідчитись, як закони фізики перекладаються на інженерну мову і як створюється технічна наука. Цими і подібними розмовами про інженерні будні закінчилися наші виховні години в групі НП-42.
А вже на п’ятому курсі до мене звернувся студент цієї групи Герасимчук з проханням дати йому тему дипломного проекту (для викладача кафедри фізики це було рідкісним явищем!). Студент взявся модернізувати прилад ДТВ-074. Як термочутливий елемент – замість хромель-копелевої термопари – він використав напівпровідник арсенід галію, провів його градуювання і успішно захистив дипломну роботу. Після закінчення п’ятого курсу мої вихованці зробили для мене ще один сюрприз: подарували фотографію, яку вони зробили без мого відома на виховній годині, і запросили на свій випускний вечір.
На лекції з фізики недостатньо бездоганно викласти її зміст і мовою математики переконати слухачів у достовірності того чи іншого закону. Потрібно ще переконати в його доцільності на відомих прикладах, зацікавити, здивувати.
Підготувати і прочитати лекцію з «живими» прикладами складніше, ніж просто бездоганно переповісти матеріал з підручника. Але такі лекції створюють престиж і задоволення лектору – його з цікавістю слухають. Матеріал лекції стає зрозуміліший для студентів, краще запам’ятовується, навчає творчо думати. А ще – у слухачів виникає позитивна мотивація до вивчення фізики, яка в такий спосіб перетворюється із предмета складного в цікаву і потрібну науку.