Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

Інклюзивна освіта стає потрібніша: львівські політехніки провели курси для вчителів України

20 червня 2017, 15:09
Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»

Ресурсний центр освітніх інформаційних технологій для осіб із особливими потребами Львівської політехніки, який фактично створювали для допомоги Ангеліні Неволько із Великого Любеня (вона найперша в Україні торувала шлях, пов’язаний із інклюзією), провів для вчителів України 29 травня – 10 червня курси з організування інклюзивної та індивідуальної форм навчання дітей із важкими порушеннями зору.

Мета – навчити викладачів працювати з такими дітьми в інклюзивних класах загальноосвітньої школи. На курси приїхало 22 педагоги зі семи областей України. В передостанній день роботи курсів господарі запросили ініціатора створення Центру, ректора університету професора Юрія Бобала, проректора Романа Коржа, завідувача кафедри педагогіки Юрія Козловського. Запросили й своїх вихованок Ангеліну Неволько (7 клас) і Діану Патерегу (1 клас), аби показати їх слухачам курсів (серед них були й ті, хто навчатиме таких діточок уперше).

Після урочистих привітань і виступів дівчатка продемонстрували присутнім свої знання і навички (на друкарській машинці Брайля швидко друкували текст українською й англійською мовами, працювали за комп’ютером), легко спілкувалися з журналістами, комунікабельні, пристосовані до середовища. Вони охоче розповіли про свої захоплення. Ангеліна, до прикладу, відвідує музичну школу, грає на багатьох музичних інструментах, із концертами побувала навіть за кордоном, гарно співає, мріє колись теж працювати з дітьми, які мають особливі потреби. Діана любить танцювати, «трошки сидіти в інтернеті», уже не раз виходила з ансамблем на львівські сцени, співає коломийки, декламує вірші та мріє виступити на сцені разом із Іриною Федишин.

– На жаль, ще чимало педагогів не визнають інклюзивну освіту (вони воліли б, щоб діти з особливими потребами навчалися у спецшколах та інтернатах), поширюють думку про те, що ці діти – це пропаще покоління, яке навіть не знає шрифту Брайля, – говорить очільник Центру Оксана Потимко. – Наша нинішня зустріч усе це спростовує. Це тішить, адже ми не лише стояли біля джерел інклюзії дітей із важкими порушеннями зору, а й розробили для них життєздатну в умовах українських реалій модель, що нині вже дає відчутні результати.