Ця будівля на території видавництва Львівської політехніки (одна сторона будинку протягнулася вздовж дороги на вулиці Коперника) давно всім муляє очі. Нещаслива доля цього корпусу. Багато часу він стояв незадіяним, обшмаганий усіма вітрами, политий дощами. Два роки тому вирішили, що будинок треба рятувати. Спочатку взявся за роботу один підрядник, потім другий. Зрештою, замінили дірявий дах і добудували третій мансардний поверх.
Вже цього року на трьох поверхах будинку розміститься бізнес-інноваційний центр, стартап-школа та коворкінг. Коворкінг з англійської означає «спільно працювати» – модель організації роботи людей в єдиному робочому просторі. Ректор Університету Юрій Бобало поставив перед господарськими службами завдання – ввести даний об’єкт в експлуатацію до 1 вересня цього року.
Може, це і журналістський штамп, але ремонтні роботи йдуть справді ударними темпами. Тут працює бригада виконроба Мар’яна Залізняка. Це одна з чотирьох дільниць відділу капітальних ремонтів Університету. Мар’ян Володимирович працює у нашому університеті від грудня минулого року, вже зарекомендував себе як енергійний керівник. На об’єкті ми не побачили жодного робітника, який би не був зайнятий роботою. Відчувається, що виконроб (в минулому людина військова) тримає у своєму колективі строгу дисципліну. Звернули увагу на таку деталь: десь хвилин за 10 до початку обідньої пори до виконроба підійшов один з робітників і запитав: «Ми вже можемо йти гріти собі обід?». Серед кращих із кращих виконроб назвав 70-річного столяра Степана Духа, ще одного ветерана Ігоря Пастернака, а також Володимира Гадзецького, Івана Фітака, Андрія Крукова.
У ці дні бригада «в’язала» арматуру для бетонного перекриття на першому поверсі. Річ у тім, що між підвалом і першим поверхом воно було відсутнє, а було лише склепіння. Між першим і другим поверхами теж в окремих місцях доведеться замінювати дерев’яне перекриття на бетонні плити.
Проект капітального ремонту корпусу виконує Проектно-конструкторське об’єднання «Політехнік». Там визнали, що було важко передбачити все, що «вилізло» вже під час ремонтних робіт. Тому все йде одночасно з проектуванням. Це обумовлено бажанням якнайшвидше ввести корпус у дію за високої якості робіт. Дизайн приміщень (серед них два конференц-зали) розробляє група працівників Інституту архітектури під керівництвом доцента Ярослава Ракочого.
Роботи на об’єкті ще багато. Це не лише оздоблення приміщень, а й сантехніка, електрика, опалення. Виконроб запевняє: «Ми вкладемося у визначений ректором термін, якщо не буде перебоїв із постачанням матеріалів».
Начальник відділу капітальних ремонтів університету Ярослав Гайдуш пояснює злагоджену роботу на цьому та інших об’єктах не лише високою кваліфікацією робітників, а й почуттям колективізму, спільної відповідальності за доручену справу: «Незалежно від будівельної спеціальності, – наголошує він, – усі дружно виконують роботу, коли треба, для прикладу, вивозити сміття, готувати бетон чи «в’язати» арматуру». Сам Ярослав Дмитрович у Львівській політехніці з травня 1984 року. Починав із звичайного маляра, потім став бригадиром, виконробом, інженером технагляду. Свого часу закінчив будівельне відділення Гідромеліоративного технікуму, згодом – геодезичний та економічний факультети нашого університету.
Зараз у відділі капітальних ремонтів працює 60 осіб. Я поцікавився, як вдається утримувати стабільний колектив, коли зараз є відчутне пожвавлення будівництва і скрізь потрібні будівельники. Присутній при нашій розмові проректор Львівської політехніки Володимир Крайовський пояснив це так: «Люди звикли до свого колективу, мають відчуття стабільності і захищеності. І дуже важливо, що ректор знаходить можливість матеріально заохочувати працівників. Цей відділ нам дуже і дуже потрібний, ми будемо за нього триматися. Колись тут трудилося майже 150 осіб. Не виключено, що з поліпшенням загальної фінансової ситуації цей колектив бути зростати. Адже ремонтувати нам треба багато і постійно...».
Історична довідка
Територія, на якій розміщені корпуси 23, 23-а і 23-б Львівської політехніки (між сучасними вулицями Колесси, Коперника, Стефаника та Чайковського), згадується з 1577 року під назвою Каліча Гора, оскільки там знаходили собі притулок каліки та бездомні. З 1619 року розпочалося формування комплексу костелу та шпиталю св. Лазаря. Від 1811 року створено інститут убогих християн міста Львова, придатних до праці.
1952 року будівлю на вулиці Колеси (тоді Учительській), де містилася міська туберкульозна лікарня, передали Львівській політехніці під студентський гуртожиток. За даними 1954 року, в ньому проживали 335 студентів. На кожну особу припадало 4 квадратних метрів площі. 1960 року в це приміщення перевели з головного корпусу НДС-4 (вимірювальні прилади). 1972 року було розміщено бухгалтерію, їдальню і кафедру іноземних мов.
Ректор Університету Юрій Бобало пригадав, як ходив сюди на заняття. Потім у будівлі «квартирували» чимало різних підрозділів, допоки вона стала непридатною для використання.
(Інформація з «Архітектурного атласу Львівської політехніки», виданого до 200-річчя Університету)
