Кохання приходить до кожного своїм шляхом, кожна пара має власну історію зустрічі, найяскравіші моменти. Кажуть, що всі щасливі схожі в своєму щасті, та насправді кожен щасливий по-своєму.
Рівняння Ервіна Шредінґера і кохання
Голова Львівського астрономічного товариства, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри вищої геодезії та астрономії ІГДГ Любов Янків-Вітовська та український державний діяч і дипломат, ректор Львівського інституту менеджменту Мирон Янків одружені вже 35 років. Історія їхнього кохання – приклад того, як перша зустріч змінює життя обох. Про це для нашої газети розповіла Любов Миколаївна.
– Я взагалі не думала в юності про кохання. Нас так виховували, що ми мали бути розумні, чогось досягнути в житті. Та й у школі завжди наголошували на інтелектуальному розвитку. В університеті я вивчала квантову механіку, яку нам викладав Ігор Рафаїлович Юхновський. На факультеті лише троє дівчат склали цей предмет «на відмінно», серед яких і я. Оце були емоції і переживання! Пишалась, що вмію розв’язати рівняння Шредінґера, що перемогла в олімпіаді з фізики, математики, англійської мови.
Та кохання прийшло само собою. Як говорить, один із моїх улюблених письменників Януш Вишневський: почуття – це хімія.
Мені завжди подобалися розумні, старші за мене хлопці, які вміли робити те, чого не вміла я. Перше кохання, звичайно ж, було десь ще у школі. Та воно швидко завершилося, коли я поїхала на олімпіаду з фізики, замість того, щоб іти на побачення.
Я з першого класу дружила з двома дівчатами. Вважала, що вони красуні, а я – мудра. Уже в університеті, коли в мене закохався теперішній мій чоловік і запитав подруг, де вони знайшли таку красуню з довгою косою і красивою фігурою, поглянула на себе по-іншому. Він одразу сказав: «ця дівчина буде моєю дружиною». Мене це спершу обурило. Та згодом я побачила, що в ньому є всі ті риси, які мені подобаються у чоловіках. І це зіграло вирішальну роль. Ми зустрічалися кілька років і наприкінці мого четвертого курсу він освідчився.
Нас виховали так, що шлюби укладаються на небесах. І щоб бути щасливими – має бути взаємне кохання. Також має бути шлюбна вірність і всепрощення. Жінка має бути більше кохана, ніж вона кохає. Бо тоді чоловік багато підтримує, допомагає і все пробачає. Звичайно, є різні періоди, різні помилки. Та якщо вірите одне одному, то не страшно нічого. У парі треба чинити як справжні партнери: не ранити, не ображати, а підтримувати.
Наука приводить до…кохання
Доцент кафедри інформаційних технологій ІКТА, начальник студентського відділу Юрій Костів та його дружина, асистент кафедри хімічної інженерії ІХХТ Ірина Костів, створили сім’ю п’ять років тому. Їхня історія кохання нероздільно пов’язана з наукою та Політехнікою. Юрій Михайлович поділився своєю романтичною історією.
– Ми познайомилися на науковому форумі. Ірина представляла свій інститут, а я був організатором форуму. Підійшов до їхнього стенду, щоб подивитися, які досліди проводять, так ми познайомилися, розговорилися. Наступного разу знову зустрілися на конференції. Я запросив свою майбутню дружину на каву – і відтоді ми не розходилися більше. Почали щораз більше часу проводити разом і зрозуміли, що нам обом комфортно. А на день народження Іри я вирішив освідчитися. Під музику, з величезним букетом і каблучкою запропонував одружитися.
Ми від початку настільки розуміємо одне одного з півслова, що в мене й не виникало сумнівів, що хочу з цією жінкою прожити ціле життя.
Зараз у нас двійко маленьких дітей: старшому синові 3,5 роки і молодшому півроку. Я допомагаю дружині в усьому. Спільно водимо старшого синочка в садочок, уночі встаємо разом до молодшого – я готую йому їжу, а дружина годує.
Маємо свою сімейну традицію, якщо можна так це назвати, – змагаємося в кількості статей у Scopus. У нас різні наукові напрями, тож важко поєднати наші здобутки, тому вирішили так підштовхувати одне одного до розвитку. Та я завжди допомагаю з дітьми, щоб дружина мала час для науки і для себе.
Спільні цінності = справжнє кохання
Доцент кафедри технологій хімічних продуктів ІХХТ Любов Паляниця і доцент кафедри вищої геодезії та асторономії ІГДГ Богдан Паляниця разом уже 21 рік. Їм не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що їхні душі споріднені. Якими були і є почуття поділилася Любов Ярославівна.
– Наше знайомство почалося з гуртожитку. Молодих науковців поселяли на одному поверсі, тож ми часто збиралися гуртом, обговорювали різні питання, проблеми. За словами мого чоловіка, він помітив мене перший та не наважувався відразу зізнатися. Але при зустрічах у товаристві почав проявляти прихильність. Ми цілий тиждень працювали, тож вільною була лише неділя. Богдан якось у неділю запропонував піти до церкви Архистратига Михаїла. Це й було наше перше побачення.
Стосунки між нами були досить зрілі одразу. Ми ще зо два місяці спілкувалися і зверталися на «ви». Хоча кожен відчув, що це моя половинка. Чоловік був ініціатором у наших стосунках. Ми недовго зустрічалися. Через чотири місяці він запропонував одружитися. Звичайно ж я погодилася, бо відчула, що з цією людиною хочу поєднати своє життя. Ми багато спілкувалися, мали чимало спільних тем, однакове бачення проблем, захоплень. Імпонувало, що поруч із Богданом почуваюся захищеною.
Усі свої звички ми перенесли й у сім’ю. Також і дітей змалку залучали до церкви. В нас є щоденна традиція – спільна вечеря, де розпитуємо, в кого які успіхи чи клопоти, пробуємо вирішувати їх, радимося, а потім – спільна молитва. Також практикуємо, щоб кожен сказав, за що може подякувати Господові. Прагнемо, щоб діти бачили в нас друзів, щоб ми були для них першими порадниками. У вихованні дітей завжди маємо спільну думку і позицію. Визначили, що в нашій сім’ї нема питань на кшталт, кого більше любиш – маму чи тата, чи кого з дітей більше любимо. Ми завжди наголошуємо, що всіх любимо однаково.
Діти дорослішають, мають свої зацікавлення, а ми – свої. Є й спільні справи, виходи, тобто маємо час і для себе. Є різні періоди, кожен із них має свої особливості та ми стараємося знаходити в цьому романтизм.
Кохання. Львів – Запоріжжя – Львів
Старший викладач, заступник завідувача кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності ІНЕМ Катерина Дзюбіна і доцент кафедри менеджменту організації і заступник директора ІНЕМ Андрій Дзюбіна теж познайомилися завдяки науці. Історія, яка почалася з подорожі й досі наповнена мандрами та цікавими ідеями, якими поділилася Катерина Олегівна.
– Ми зустрілися 12 років тому, коли я працювала у відділі міжнародного маркетингу і планувала займатися науковою діяльністю в університеті Запоріжжя, куди мене запросили. У межах своєї дослідницької роботи я поїхала на міжнародну конференцію до Львова. Тоді познайомилася з багатьма цікавими людьми і зі своїм майбутнім чоловіком. У наших зустрічах було багато романтики.
Після знайомства Андрій присвятив мені вірша, опублікував у видані Львівської політехніки «Вільна думка» та надіслав його до Запоріжжя на мою поштову адресу. На перше побачення мій майбутній чоловік запросив мене до Львова (це 1052 км від Запоріжжя). Упродовж року ми зустрічались у Львові, Києві, Запоріжжі, в Криму. Для одноденного побачення Андрій добирався до Запоріжжя і назад до Львова літаком. Так ми їздили-їздили, а потім, як я жартую, мій чоловік-фінансист підрахував, що це надто дорого і запропонував одружитися. Весілля ми святкували двічі – у Запоріжжі та в Дрогобичі. Після весілля нас вигнали з орендованої у Львові квартири через те, що ми завели кота. Нині в нас удома є 1 кіт, 2 равлики, 193 вінілові платівки, 3 гітари, 2 економічні дипломи з відзнакою, 2 юридичних дипломи з відзнакою, 2 золоті медалі, 2 атестати про музичну освіту.
В Андрієві мене зацікавив його інтелект. Бо це для мене один із найважливіших показників. Ми багато подорожували, спілкувалися, обговорювали дисертації одне одного. Я писала дисертацію з проектного менеджменту, тож була теоретиком у цій справі, натомість Андрій знав цю сферу як практик, тож ми багато дискутували.
Ми разом уже 11 років. Та щоразу шукаємо чогось, щоб виходити на новий рівень. Ми досить різні, однак постійно йдемо на компроміси, обговорюємо, дискутуємо, встановлюємо правила, щоб було комфортно обом. Пріоритетними для нашої сім’ї є подорожі та культурний розвиток. Ми можемо відмовити собі у поході до ресторану чи кав’ярні, але обов’язково подорожуємо (вже побували в 16 країнах) і відвідуємо різні культурні заходи. Це додає романтизму та різноманіття.
