Що спонукає людей боротися, вистоювати у найскладніших ситуаціях, а також і про ситуацію у нашій країні, де п’ятий рік триває війна і щоденно збільшується кількість тих, хто потребує підтримки (передовсім психологічної) та належного сприйняття, говорили в Інституті права і психології Львівської політехніки. Тут 23 листопада зібралися експерти на публічну дискусію «Гідність та Солідарність з постраждалими від військового конфлікту в Україні».
Розпочався захід хвилиною мовчання-молитвою за тими, хто перебуває у ворожому полоні чи в ув’язненні. Гаслом обговорення стали слова Блаженнішого Любомира Гузара: «Найважливіше – бути людиною».
Модерував зустріч журналіст, редактор, ведучий Громадського радіо, телеведучий, медіаексперт Андрій Куликов.
Відрекомендовуючись, кожен із диспутантів окреслював головні акценти, на яких зосередилися під час обговорення. Спільний, що об’єднав: гідність і солідарність для нашого суспільства нині є базовими, тому надважливо їх плекати і вирощувати.
– Для мене, переселенця з території, на яку досі зазіхає загарбник, досить складно сприймати два різні світи, в яких живе наша держава: там триває війна, гинуть наші воїни, цивільне населення, а у мирних містах живуть так, ніби про це й не чули. Не відчувається солідарності. Тому переконаний, що нині важливо не лише захистити наші територіальні кордони, а передовсім кордони нашого серця і розуму. Бо інакше все буде втрачено, – наголосив родинознавець, менеджер проектів Карітасу України, автор моделі інтеграційних Центрів підтримки сімей Максим Бондаренко.
Варто зазначити, що кожен із учасників дискусії різною мірою та у різних напрямах причетний до роботи з воїнами, з постраждалими від бойових дій. Саме це дало можливість цілісно окреслити проблематику та фахово знаходити шляхи розв’язання.
Ірина Сняданко, доцентка кафедри теоретичної та практичної психології ІНПП, має півторарічний практичний досвід роботи у військовому госпіталі. Тож бачила різні ситуації. І переконалася: нам потрібно переймати досвід ведення і війни, і реабілітації від Ізраїлю – країни, яка попри багаторічну безперервну війну, продовжує успішно розвиватися. Там психологічну допомогу пораненим надають безпосередньо на полі бою. Бо коли поранений воїн переїжджає у шпиталь – вже запізно. Віддаленість від поля бою теж травмує.
– Я стикнулася більше з поразками, коли військові не хочуть про це говорити, а воліють забути, тікають від своєї проблеми у роботу. Це порівняно кращий варіант – гірше, якщо є шкідливі звички. Та я бачила й тих хлопців, які пішли воювати добровольцями – наскільки вони є сильними. У них не було страху, вони не мали порушень сну, не ховалися від спілкування. Іншу ситуацію спостерігала у випадках із тими, кого мобілізували. Багато з них не розуміли, навіщо вони там, якщо їхні друзі продовжують спокійно жити звичним життям. У них руйнуються когнітивні схеми, а така дезорієнтація суттєво б’є по самооцінці. Тому важлива система психологічної допомоги, яка в нас досі не сформована належно, – поділилася думками Ірина Сняданко.
Український військовик, морський офіцер, капітан II рангу, громадський діяч, журналіст Тимур Баротов у березні 2014 року під час російсько-українського конфлікту в АР Крим координував евакуацію кримських татар до Львова. Він поділився спогадами про те, якою у ті, найскладніші для його земляків, дні, була важливою підтримка. Саме львів’яни тоді активно розгорнули допомогу.
– Ми знали, що триває підготовка до війни. Хоча, правду кажучи, війна й не припинялася від здобуття нашої незалежності. Якщо взяти складові війни, то ми пройшли всі – інформаційну, дипломатичну, економічну. Бойові дії – це остання така складова і ми мусимо в ній перемогти, – наголосив військовий.
Не лише з воїнами, а й з людьми, які опинилися в особливих кризових ситуаціях – на межі чи й за межею або бідності, або психологічних проблем, має досвід роботи голова Ради спільноти взаємодопомоги ГО «Емаус-Оселя» отець Олег Жаровський.
– Ці люди вчать мене не заспокоюватися, організовувати їхню спільноту, побут, як осіб, які віднайшли свою гідність. І ця праця дає дуже добрі плоди. Тож, вважаю, що ці проблеми, що спіткали нашу країну, можуть стати для нас добрим шансом для віднайдення себе гідним народом, – підкреслив священик.
Організували дискусію МБФ «Карітас України» у рамках проектів: «Створення Центрів підтримки сім’ї як моделі інтеграції ВПО та місцевого населення в Україні», за підтримки Карітасу Польщі та програми «Польська допомога» МЗС Республіки Польща, а також «Об’єднуючи людей заради миру», за підтримки Карітасу Німеччини та Федерального МЗС Німеччини, спільно з Інститутом права та психології Львівської політехніки.