Днями у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася неординарна подія – об’єднаний Міжнародний науковий молодіжний форум «Litteris et Artibus» і ХІІІ Міжнародна конференція «Young Scientists Towards the Challenges of Modern Technology». Подібні заходи проводяться в університеті з 2006 року, і саме завдяки ним молоді вчені мають змогу оприлюднити на загал результати власних досліджень. Програма Форуму передбачає не тільки презентацію здобутків, а й широку дискусію з актуальних проблем становлення молодих вчених, співставлення різних аспектів наукової діяльності в Україні та світі. Цього разу головною темою дискусії став рух «Відкрита наука», зокрема, такий її суттєвий аспект, як відкрите рецензування.
Як відомо, відкрита наука – це рух, головною метою якого є зробити наукову діяльність прозорішою, доступнішою та відкритішою для всіх зацікавлених.
Ми попросили розповісти про хід та результати Форуму його організатора і модератора, голову ради молодих вчених Львівської політехніки Олександра Березка, а також учасників цього зібрання: виконувача обов’язків декана біологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса, співкоординатора робочої групи Eurodoc з питань інтердисциплінарності Юлію Овчинникову, керівника експертної групи Міністерства освіти і науки України Григорія Мозолевича та викладача Вроцлавської політехніки, експерта з кібербезпеки Войцеха Водо.
Організував і підготував це інтерв’ю студент факультету журналістики та засобів масової комунікації Микита Гаврилюк.
– Запитання до Олександра Березка: Коли розпочалася Ваша співпраця із Eurodoc?
– Дізнався про цю організацію під час підготовки до одного із чергових форумів «Litteris et Artibus». Eurodoc (Європейська рада аспірантів і молодих вчених) – це федерація національних асоціацій молодих вчених 30 країн Європи, яка займається питаннями, пов’язаними з працевлаштуванням, умовами праці та науковою діяльністю молодих вчених. До речі, онлайн-відеопрезентацію цієї організації на нинішньому Форумі представив її очільник Гарет О’Ніл. І одразу зрозумів, що Eurodoc може дати суттєвий імпульс євроінтеграції наших молодих науковців. Хочу зазначити, що саме Львівська політехніка доклала значних зусиль, щоб Україна вступила у цю федерацію. П’ять років тому ми запросили на засідання «круглого столу» представників Eurodoc із Польщі. Це було нашим першим кроком до вступу. Невдовзі ми подали заявку, і на весні 2014 року на конференції федерації у Будапешті нас прийняли.
Це відбулося одразу після перемоги Революції Гідності. Ці процеси йшли паралельно: те, що розпочалося ще до подій на Євромайдані, знайшло своє логічне завершення у 2014 році. Вочевидь, події під час революції, звісно, мали стресовий характер як для країни загалом, так і для вітчизняної науки і наших молодих вчених. Проте ми розуміли, що діяти потрібно швидко. В кінцевому рахунку, Україна дуже виграла від входження в Eurodoc. Цим вона отримала змогу вільно комунікувати із іншими державами на визнаному європейському майданчику. І, що не менш важливо, ми отримали доступ до інформаційних ресурсів.
– Чи мали наступні драматичні події на Півдні та Сході України негативний вплив на співпрацю молодих вчених нашої держави із Eurodoc?
– Ні. Загалом молоді вчені з Європи, з якими я мав розмову, завжди нас підтримували і підтримують. Ми були для них джерелами актуальної інформації. Проте мене вразив контраст у темпах нашого та їхнього життя: в той час, як ми тут, у Львові, з тривогою та занепокоєнням готувалися до війни, і, як виявилося, недаремно, то, скажімо, у тому ж Будапешті життя було спокійним та врівноваженим. Однак я хочу ще раз наголосити, що всі в Європі були на нашому боці. Про це свідчить хоча б той факт, що Україна увійшла до Eurodoc з першої спроби, без жодної бюрократичної тяганини.
– Як Ви дізналися про рух «Відкрита наука» і коли вирішили приєднатися до нього?
– Чув про нього давно, але поштовхом до приєднання стала конференція Eurodoc в Осло, що відбулася торік навесні. Її темою, власне, і була відкрита наука. Презентація цього руху змусила мене зрозуміти що у Європі відбувалися процеси, до яких Україні потрібно було приєднуватися. На мій погляд, ми взагалі втратили дещо важливе в сенсі розвитку інформаційного поля, зокрема, не скористалася повною мірою так званим «Web 2.0», соціальними медіа, яких, за великим рахунком, у нас немає. І через це мені дуже не хотілося, щоб наша держава втратила шанс інтегруватися в глобальну наукову спільноту, не приєднавшись до руху «Відкрита наука». Річ у тім, що цей рух відповідає самому духу нашого часу. Він передбачає такі важливі сучасні тренди як диджиталізація, цифровізація, відкритий обмін інформацією тощо. І якщо Україна скористуєтеся цим, то вона одразу ж зробить дуже великий крок в напрямку до євроінтеграції.
– Як відомо, сьогодні переважна більшість вітчизняних науковців навіть не знають про цей рух молодих інтелектуалів. Яким чином Ви і ваші соратники збираєтеся популяризувати його?
– Справді, як свідчать дослідження, 66 відсотків із 1000 опитаних наших молодих науковців, взагалі нічого чули про відкриту науку. І це дуже сумно, адже в Європі даний рух є загальним трендом. На мою думку, така його важлива складова як «Відкрите рецензування» може в недалекому майбутньому дуже добре прислужитися молодим вченим. На превеликий жаль, нині в академічній спільноті України є дуже багато проблем, і одна з них – повна відсутність якісного рецензування. Натомість наукові журнали на Заході, котрі ще не потрапили, але хочуть потрапити в провідні бази даних, суттєво поліпшують свою редакційну політику саме в контексті рецензування. Відкрите рецензування тому так і називається, що процес цей є повністю відкритим. Адже кожен може побачити, хто і кого рецензує, якою об’єктивною є думка рецензента. Саме публічність і відкритість повинні підвищити якість такої діяльності, а впровадження такого рецензування у нашу повсякденну практику дозволить набагато швидше рухати молоду українську науку в Європу.
– Перший Форум молодих науковців «Litteris et Artibus» відбувся понад десять років тому. Розкажіть, як виникла його ідея, які здобутки і напрацювання маєте?
– У 2006 році, коли я був студентом п’ятого курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій, займав посаду голови профбюро студентів і аспірантів. Перша конференція, яку провели тоді, називалася CSE, вона, зрештою і стала предтечею «Litteris et Artibus». Цю подію можна вважати датою заснування нашого форуму. Наступного року конференцій було вже дві. Потім, коли своє зібрання ми вирішили назвати форумом, їх кількість збільшилася до чотирьох, а далі – до семи, сьогодні маємо вже дев’ять платформ. Учасниками попередніх форумів були численні зарубіжні учасники. Проте через нинішню ситуацію в країні нам стало важче залучати іноземців, хоча останнім часом їх кількість відновлюємо. І саме тому ми вирішили не ділити форум на окремі конференції, а зробити його більш унітарним. На мій погляд, мультидисциплінарний підхід, можливість продемонструвати молодим вченим зовсім інші аспекти науки, про які б вони ніколи ініде не дізналися, це класно. До слова, нерідко у нас виступають учені за такими екзотичними напрямками, про які я не міг навіть подумати, але, як на мене, це дозволяє збільшити кругозір, що в майбутньому може призвести до спільних проектів?
– З яких країн приїхали учасники на цьогорічний форум, зокрема, рецензенти?
– На жаль, реально робили рецензії лише представники України, Польщі та Туреччини. І це сумно, тому що мотивування рецензентів – одна з проблем, яку вирішує вільне рецензування. Та система, що нині діє, це – пілот. Нам було дуже важливо її протестувати. І, як виявилося, вона працює. Що стосується запрошених гостей, то цього року вони були з України і Польщі, а серед зарубіжних учасників – з Польщі, Туреччини, Нідерландів. Річ у тім, що цього року Львівська політехніка проводила форум спільно з Вроцлавською політехнікою, тому серед іноземних гостей лише поляки. Ми дуже ради з приводу такої кооперації, тому що Польща історично є воротами в Європу для нашої країни, і ми маємо багато спільного, тому завжди у контакті з ними.
– Що отримає молодий науковець, презентуючи свої дослідження на форумі?
– Відверто кажучи, найближчим часом у нього просто не буде вибору. Тобто, якщо людина бачить себе у відкритому науковому середовищі (звичайно, це не стосується якихось закритих сфер), то їй вигідно бути прозорою. Одним із важливих показників рівня вченого є кількість цитувань його статей. Відповідно, це дає йому змогу шукати партнерів, отримувати фінансування на свої проекти. Ми намагаємося відійти від кількісних показників до якісних. Уявіть, наприклад, що я опублікував 100 статей, але, як виявляється, вони нікому не потрібні. Тоді постає запитання: «А навіщо я їх опублікував?». Звичайно, бувають невизнані генії, але загалом, якщо тебе не цитують, то потрібно добряче задуматись. Саме тому важливіше робити менше, але якісніше, слідкувати, чи є твої дослідження потрібними у фаховому середовищі. Загалом, світ зараз йде до того, що цитувати можна буде не тільки статтю, але й результати експериментів, наукові данні та рецензії. Фактично рух «Вільна наука» дозволяє оглядати наукові данні на всіх етапах. Також цей рух дуже тісно пов’язаний із питаннями академічної доброчесності. В нашій сфері відкритість – це об’єктивність і справедливість.
– Які подальші Ваші плани щодо просування ідей вільної науки?
– Насамперед, це пошук джерел фінансування, тому що зараз все це робиться, так би мовити, на голому ентузіазмі. Нам потрібна підтримка і досить велика. Через те, що цей рух все ще перебуває на пілотній стадії, ми потребуємо забезпечення програмного, серверного забезпечення. У наших планах – проведення системних заходів із популяризації теми вільної науки, спільних скооперованих конференцій з іншими навчальними закладами. Йдеться також про те, аби ми подали свої напрацювання на такі європейські гранти як Еразмус+.
Розповідають учасники форуму
Журналіст: Як відбулося Ваше перше знайомство із рухом «Вільна наука» і організацією Eurodoc?
Юлія Овчинникова: Що стосується моєї безпосередньої участі у житті організації, то вона розпочалася торік, після конференції в Осло. У ній я брала участь як офіційний делегат від України.
Григорій Мозолевич: Моє знайомство з Eurodoc відбулося трохи раніше – у 2015 році, після конференції у місті Клуж-Напока.
Войцех Водо: Я дізнався про цю організацію, коли Польща приєдналася до неї. Це було знаковим кроком, адже завдяки Eurodoc ми змогли об’єднати схожі проблеми різних навчальних закладів і вивести їх на європейський рівень. А це своєю чергою дозволило скоріше знайти їх вирішення.
Журналіст: Чи може відкрита наука збільшити кількість плагіату через доступність інформації?
Юлія Овчинникова: Так, на мій погляд, така проблема може виникнути в країнах колишнього СНГ, зокрема, в Україні. Я вважаю, що ми ще морально неготові для такого кроку. Наукова етика, звичайно, є одним з найважливіших аспектів діяльності вченого, проте захистити інтелектуальну власність в Україні на даний момент дуже важко.
Григорій Мозолевич: На мій погляд, рух «Вільна наука» стовідсотково не збільшить кількість плагіату, навпаки – він може її зменшити. Ця система може достатньо добре захистити права інтелектуальної власності.
Войцех Водо: Я багато думав над цим питанням і можу відповісти так: єдиною відмінністю відкритої науки від сучасної наукової системи є те, що публікуватимуться усі частини проекту, а не тільки кінцевий результат. Однак, коли ви обнародували данні навіть початкової частини дослідження, то вже закріпите його за собою. Таким чином, я не вважаю, що відкрита наука може якось негативно вплинути на інтелектуальну власність.
Журналіст: Чи можна вважати вступ України до Eurodoc та приєднання до руху «Відкрита наука» доказами її інтеграції в європейське наукове середовище?
Юлія Овчинникова: Однозначно, так.
Войцех Водо: Як викладач, я спілкуюся з багатьма як польськими, так й українськими студентами. Своє навчання вони розглядають як результат інтеграції та глобалізації. Це стосується і наукових досліджень наших вчених. Такі речі як участь України в Eurodoc та Еразмус+ доводять, що ваша держжава зарекомендувала себе як надійний науковий партнер. Найкраще у всьому цьому це те, що наукова допомога та співпрацю має двосторонній взаємовигідний характер. .Наше завдання полягає у тому, щоб збільшити кількість спільних ресурсних баз і зробити їх зрозумілішими та доступнішими для всіх.
Журналіст: Як впливають події на Соді та Півдні України загалом на науковий процес і, зокрема, рух «Відкрита наука»?
Юлія Овчинникова: Звичайно, негативно. Для мене, як викладача Донецького національного університету, найскладнішим випробуванням було відновлювати навчально-наукову базу: лабораторії, комп’ютери, навіть меблі. Адже все це залишилося в окупованому Донецьку. Я добре запам’ятала своє перше заняття після евакуації, коли вести його довелося в абсолютно порожньому приміщенні. Зараз, через чотири роки, ми відновили всю ресурсну базу, крім пошукової.
Войцех Водо: На мій погляд, це риторичне питання, тому що це жодним чином не може позитивно впливати. Така ситуація робить співпрацю нестабільною. Я думаю, що, коли все нарешті нормалізується і стане на свої місця, Україна зможе вкладати набагато більші кошти в розвиток своєї науки.
Журналіст: Назвіть основні досягнення Eurodoc
Юлія Овчинникова: Основним досягненням цієї організації є популяризація науки серед молоді. Зараз також з’являються такі важливі напрямки як допомога людям з обмеженими можливостями, їх психологічна підтримка.
Журналіст: Чи варто Україні зробити власну внутрішню інформаційну «хмару» або портал та постаратися інтегруватися в європейське інформаційне середовище?
Григорій Мозолевич: Ця тема дуже спірна, адже йдеться про питання національної безпеки. Проблема інтероперабельності – одна з найважливіших, тому що доступ до власної інформації тісно конфліктує із прагненням до прискореного розвитку. На разі вчені підтримують ідею інтеграції, проте відповідні державні органи виступають за розвиток окремого порталу. Я ж маю таку позицію: треба створити щось своє, національне, а потім вже цей захищений продукт вводити на європейський рівень.
Журналіст: Що Ви можете сказати про інтердисциплінарність?
Войцех Водо: Я думаю, що кооперація декількох галузей науки – це чудово. В наші дні найважливішим моментом розвитку є об’єднання частин в одне ціле. Суміжні дослідження приносять набагато більші результати, ніж відокремлене вивчення. Синергія спеціалізацій, на мій погляд, дозволить значно прискорити наш розвиток.
Інтерв’ю взяв Микита Гаврилюк, студент кафедри журналістики та засобів масової комунікації
Світлини Йосипа Марухняка
