Напередодні Дня захисника України в головному корпусі нашого університету відкрито виставку «Нескорені», яка присвячена політехнікам, котрі в різні часи боролися з польським, німецьким і російським окупаційними режимами. Їхні, а також полеглих Героїв Небесної Сотні фотографії та біографії розміщено на стендах, щоб молоде покоління знало про борців за незалежність України і розуміло жертовність найкращих представників нації, які поклали свої молоді життя задля того, щоб ми жили у вільній соборній державі.
Із фронтону головного корпусу вже майже 150 літ промовляють слова LITTERIS ET ARTIBUS, у перекладі з латинської – науками й мистецтвом. Це означає, що в цьому храмі високої освіти готують фахівців, які покликані творити країну силою свого таланту, розуму і знань. Тисячі випускників прославили альма-матер геніальними відкриттями, сміливими проектами і сумлінною працею у різних галузях науки, техніки і мистецтва. Їхні імена навічно вписані в історію Львівської політехніки.
Але донедавна в цій історії були невідомі чи вирвані сторінки. Кілька десятиліть про політехніків, яким університетська «Просвіта» присвятила цю виставку, майже ніхто нічого не знав, а хто знав, то мовчав, аби не опинитися в палючих степах Казахстану, на безконечних просторах Сибіру чи у вічній мерзлоті Півночі. А коли розвалився концтабір під назвою СРСР, то історики, журналісти, інші дослідники розпочали пошуки в архівах, зустрічалися з очевидцями, родичами і нащадками полеглих героїв, записували спогади тих, кому пощастило вижити в тій страшній м’ясорубці. Адже крім таких знаних особистостей як Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Гасин, Катерина Зарицька, було ще чимало невідомих імен.
Світлої пам’яті доцент Ю. Павлів ще в 90-роках минулого століття зібрав матеріали про багатьох політехніків, які боролися за волю України, і спільно з товариствами «Просвіта» й «Меморіал» оприлюднив їх. А 2017 року в «Аудиторії» опубліковано дослідження історика Б. Левика про причини виникнення серед молоді руху опору радянській владі, а також про цих та інших студентів-підпільників (чч. 23‒28). Відтак – цикл публікацій «Розповідь про нескорених триває» на підставі свідчень учасників боротьби (чч. 29‒33), а 2018-го під рубрикою «нескорені» – їхні фотографії і біографії (чч. 10‒20).
Так, крапля за краплею, назбирувалися матеріали про мужніх політехніків, імена яких окупаційні режими намагалися стерти з пам’яті народу. На сьогодні ми вже знаємо понад сім десятків героїв-політехніків і поступово знайомимо з ними читачів «Аудиторії», а тепер про них розповідає і ця виставка.
Так, 1950 року в Політехніці підпільно діяли групи студентів, які виготовляли і розповсюджували антирадянські листівки. З допомогою засланих агентів їх було розконспіровано, заарештовано і засуджено. Ось лише кілька імен: Іван Малюца (за організацію атентату на польського міністра Б. Перацького засуджено на 12 років позбавлення волі), Володимир Нидза (звинувачено у підготовці атентату на радянське консульство у Львові, закатовано у в’язниці в Равічі), Микола Матвійчук (страчений 1941-го за вироком «процесу 59-ти»), Володимир Комар (засуджено до розстрілу на цьому ж процесі, чудом урятувався під час спроби знищити в’язнів бердичівської тюрми), 22-річний поет Мирослав Кушнір (1944 р. підірвав себе гранатою, щоб не здатися ворогові), Ярослав Скасків (поліг 1944 р. у бою з нацистами), Федір Королюк, Юрій Федорук, Ярослав Дудар, Микола Якимчук та інші (загинули в бою з енкаведистами у 1945–1947 рр.), Ярослав Івасиків (загинув 1949 р.), Петро Касінчук (засуджено на 15 років каторжних робіт, 8 із яких відпрацював на уранових рудниках), і багато інших.
Репресій різних окупантів зазнали не тільки ті, котрі боролися зі зброєю в руках. Сина Івана Франка, випускника Львівської політехніки, командира летунського відділу УГА Петра Франка 1941 року радянська влада таємно вивезла зі Львова, після чого його сліди загубилися.
Фізик, професор Андрій Ластовецький, один із ініціаторів проведення першого Конгресу українських інженерів і техніків у Львові (1932 р.), дійсний член НТШ загинув 11 вересня 1943 р. від ран, отриманих під час замахуна нього польської терористичної боївки АК.
Андрій П’ясецький, доцент кафедри лісової ботаніки у Львівській політехніці, міністр уряду Я. Стецька, за «перших совєтів» – в’язень Бригідок, за німецької окупації намагався зберегти Янівську дослідну станцію і карпатські ліси, за що гестапо 1942 року розстріляло його на схилах Кортумової гори у Львові.
У червні 1941 року, відступаючи зі Львова перед німецькими військами, у львівській в’язниці закатували політехніка – профспілкового діяча Андрія Кулая.
Архітектора Ігоря Старосольського з родиною 1940 року вислали до Казахстану за те, що був сином одного з організаторів Леґіону січових стрільців Володимира Старосольського, і за те, що його родина була покревнена з родиною Шухевичів, а вдруге його ув’язнили 1950 року «за український буржуазний націоналізм». Того ж року учасників капели бандуристів братів Богдана і Романа Жеплинських вислали до Сибіру, бо розстріляти їх, як 1930 року незрячих кобзарів, вже не посміли.
Не обминули жорстоких покарань навіть молоді жінки й дівчата: студентки Політехніки Ірина Козак (заарештована 1945 р., засуджена на 10 років таборів), Надія Мудра (відповідно 1947, 10), Елеонора Сенюта (1947, 10), Надія Дидик (1949, 10), викладачка англійської мови Люба Камецька (1951, 25), випускниця учительської семінарії Ганна Бардин (1946, 9) за те, що належали до юнацької мережі ОУН і співпрацювали з українським підпіллям.
Серед нескорених були й такі, котрі до арештів у Політехніці не вчилися, а вступили й закінчили її після повернення з каторги. Вони стали добрими фахівцями, декотрі навіть керівниками, та зберегли свої переконання й національну гідність.
Більше пощастило тим, котрі встигли виїхати за кордон. Як згадував у своїх спогадах колишній політехнік, а в 1943‒45 рр. дивізійник Роман Гавриляк («Мої студентські роки у Політехніці», чч. 27–29), після так званого «возз’єднання» до Політехніки приходили енкаведисти і того чи іншого студента (зазвичай колишніх членів студентського товариства «Основа» чи лещетарського клубу, які нічим не звинили перед новою владою) викликали в деканат, після чого їх ніхто більше ніколи не бачив.
Щоб уникнути такої долі, Львів покидали найкращі студенти і шукали притулку в чужих країнах. Завдяки природнім здібностям, наполегливості й сприятливим у вільному світі умовам для талановитих людей, українські емігранти досягли там чималих успіхів і визнання. Так, Роман Гавриляк працював у циклотронній лабораторії і лабораторії ядерних структур Рочестерського університету, в Колумбійському університеті, Брукгейвенській національній лабораторії, був головним інженером проекту синхротронної радіації, а також головою Товариства українських інженерів Америки (1988–91), де створив і очолював комітет комп’ютерного кодування української мови й працював над стандартами, котрих у 1980-х роках ще не було.
Хоч кажуть, що історія не знає умовного часу, але ті, котрих ворожі до України режими позбавили Вітчизни, свободи чи навіть життя, могли б стати видатними науковцями, діячами культури чи політиками на рідній землі, побудувати справедливу Українську державу. Адже то був цвіт нації, який жорстоко потоптали окупанти!
Про це на урочистому відкритті виставки говорила голова університетського Товариства «Просвіта» професор Христина Бурштинська, а студенти з кошиками живих квітів під пісню «Зродились ми великої години» вирушили до стели «Борцям за волю України» і стіни пам’яті Героям Небесної Сотні.
На свято прийшли колишні радянські в’язні та репресовані, нащадки героїв, зокрема діти легендарного генерала УПА Тараса Чупринки – народний депутат України Юрій Шухевич і Марія Трильовська, Люба Сорока – невістка незламної Катерини Зарицької, нескорена Ганна Іваницька, репресований бандурист Богдан Жеплинський із донькою та внуком, донька репресованого архітектора Ігоря Старосольського Дарія Котлярчук із маленькою внучкою. Студентки вручили шановним гостям букети квітів.
Із вітанням до присутніх звернувся ректор професор Юрій Бобало і поділився своїми враженнями від виставки:
– Дивлюся на молоді красиві обличчя на фотографіях і читаю: засуджено, закатовано, розстріляно… Вони, студенти Львівської політехніки, поклали свої життя на вівтар свободи України, а сьогодні найкращі молоді люди і серед них політехніки знову захищають її від ворога. Вірю і знаю: ми переможемо, бо захищаємо рідну землю і незалежність нашої держави.
Таку ж впевненість у перемозі висловив багаторічний політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України Юрій Шухевич, а Ганна Іваницька й Богдан Жеплинський поділилися своїми спогадами про пережите і закликали молоде покоління любити Україну.
На урочистості патріотичні пісні співав народний чоловічий хор «Орфей», вірші читали студенти – учасники театру-студії «Хочу».
