Постать Івана Левинського залишається в полі зору дослідників: позаторік ми відзначали 165 років від дня його народження, цього року – 150-річчя від вступу до Львівської технічної академії, наступного року – сто років від дня смерті. Магістрантку ІАРХ Юлію Тутко теж зацікавив творчий феномен відомого будівничого, і у своїй дипломній роботі (керівники – професор Віктор Проскуряков і доцент Богдан Гой) вона намагалася зреалізувати його ідеї в проектуванні універсального навчально-виставкового простору для Львівської політехніки.
– Оперний театр, головний залізничний двірець, готель «Жорж», головний корпус Національного лісотехнічного університету України – Іван Левинський брав участь у будівництві й проектуванні багатьох відомих пам’яток архітектури, що творять обличчя Львова. Чи не половина будівель українського модерну в нашому місті також належать авторству Левинського та його учнів. Дерев’яні елементи, ковані декорації, вітражі, кераміка – в них є безліч авторських деталей, сповнених національним духом. Усю цю красу створювали власне на фабриці Левинського, яка є ще одним його визначним надбанням, – розповідає після захисту свого дипломного проекту Юля.
– У чому особливість, інноваційність цього архітектора? Можливо, якісь його підходи можна використовувати і нині?
– При проектуванні майстер не піддавався впливу країн-сусідів, а прагнув віднайти власне «український стиль» в архітектурі та дизайні. Це по-перше. По-друге, він започаткував практику залучення студентів-архітекторів до реальної творчої роботи на його фірмах. На фабриці Левинського студенти мали змогу спілкуватися з досвідченими професіоналами, працювати на верстатах зі справжніми матеріалами, що, як на мене, відіграє важливу роль у набутті практичних знань. Саме цим він випередив на 10 років схожу практику, яку започаткував німецький архітектор Вальтер Гропіус у школі Баухаус.
– Як Ви використали досвід Івана Левинського у своєму проекті?
– Головна ідея мого проекту – створення універсального навчального простору для усіх студентів Львівської політехніки. Це мала би бути споруда нового типу, де студенти не лише архітектурного інституту, але й інших спеціальностей, разом мали б змогу отримувати практичні навички. Ще важливим компонентом є те, що студенти повинні співпрацювати як із викладачами, так і з практиками – майстрами та інженерами, щоб отримані знання були всебічні.
– Де буде розташований цей простір?
– Для проекту я вибрала ділянку між 1-м, 4-м та 8-м корпусами, під якою міститься колишнє бомбосховище. Вона обрана як результат опрацювання рекомендацій проектного семінару, котрий торік улітку відбувся у нас на кафедрі дизайну архітектурного середовища і учасником якого я була.
Ця споруда складатиметься з приміщень для обробки дерева, металу, скла, виготовлення кераміки, макетування. У ній буде виставковий простір, фотостудія, місце для зустрічей та майстер-класів, а також аудиторії для проведення лекцій чи воркшопів. Численні майстерні будуть пов’язані між собою відкритими галереями, тому зверху, з другого-третього поверху, можна буде спостерігати за робочим процесом, що відбуватиметься на першому поверсі такої будівлі.
Мій проект концептуальний, у ньому ще нема конкретних технічних рішень, хоч з точки зору реального втілення він абсолютно може бути зреалізованим у досить короткий термін. Родзинкою проекту є система вентильованого фасаду, частина якого буде засклена, а частина – з перфорованих панелей із зображенням портрета Івана Левинського – у такий спосіб ми отримаємо своєрідний «архітектурний пам’ятник» великому українському зодчому на території Політехніки.
