Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

Фронтмен українського рок-гурту O. Torvald Євген Галич – про життя, творчість і війну в Україні

11 листопада 2019, 15:58
Анастасія Степаняк, Центр комунікацій Львівської політехніки

Нещодавно Колегія та профком студентів і аспірантів нашого університету спільно з ГО «Львівський молодіжний клуб» організували для політехніків зустріч із Євгеном Галичем – фронтменом українського рок-гурту O. Torvald.

Студенти мали змогу поставити виконавцеві будь-яке питання – розпитували про творчість та особисте життя співака. Гість відповів на усі, навіть на провокативні. Найактивніші політехніки отримали подарунки від співака, а ми занотували найцікавіші відповіді.

– Чи не шкодуєте, що взяли участь у Євробаченні?

– Я не шкодую, що ми були на Національному відборі, бо він мені сподобався. Стосовно самого Євробачення – усі розуміли, що рокгрупа не може мати нічого спільного з цим конкурсом. На рівні країни ми мали певні проблеми з процесом організації Євробачення. Також на ситуацію вплинула дискваліфікація конкурсантки з Росії – всі, хто мав сосунок до організації конкурсу у світовому сенсі, на нас образилися. До нас було відповідне ставлення – ми почувалися не у своїй тарілці. Наш гурт не лише відрізнявся зовнішнім виглядом: ми не були «конкурсантами по життю», на відміну від інших учасників, ми не змагалися з ними, а просто добре виконали свою роботу. Я впевнений, що, якби на нашому місці опинився будь-який інший конкурсант – результат був би плюс-мінус аналогічний. Усе визначило ставлення до нашої країни.

– Після Євробачення у вас була музична пауза, після якої змінився склад групи, чому так?

– Пауза у нашій творчості абсолютно ніяк не була пов’язана із Євробаченням. Ми дуже хотіли, щоб після цього конкурсу ЗМІ залишили нас у спокої. Ми ні з ким не спілкувалися, хоч і писали альбом на той час. У 2018 році від нас пішов барабанщик, кардинально змінився менеджмент і в колективі були проблеми. Восени того ж року я втратив батька, який був для мене найважливішою людиною, тоді мені взагалі нічого не хотілося робити. З часом з’явилася наша нова барабанщиця, яка грає так, як не грав жоден із її попередників. Вона мене надихнула і ми почали знову творити.

– Яким було ваше студентське життя?

– Я навчався у військовому виші, тому у мене не було студентського життя, але воно було творче. Я працював весь час, брав участь у КВК, грав на весіллях і на різних студентських заходах, працював на студентській радіостанції.

– Розкажіть будь ласка про співпрацю з Animal ДжаZ.

– Ми записали спільний трек з російською командою Animal ДжаZ – це наші добрі друзі, з якими ми вже давно знайомі. Вони надіслали нам російськомовну версію пісні «Чувства» і запропонували зробити спільний позитивний трек, де б ми розповіли про те, що нашим народам потрібно брататися. До слова, Animal ДжаZ дуже радикально ставляться до війни в нашій країні – це одні з небагатьох російських артистів, які розповідають, що там відбувається, і через це мають певні проблеми з владою. Я переглянув той текст і захотів написати українськомовний куплет, щоб розповісти про те, що відбувається у нас. Вони прийняли нашу версію, і тепер ця українськомовна пісня про війну в Україні є у топчатах російських радіостанцій. Я вважаю, що це є перемогою для Animal ДжаZ.

– Що є причиною вашого прагнення змінити Україну і як ви ставитеся до патріотизму?

– Я не є настільки патріотом, щоб називати себе так. Більш за все на світі люблю свою країну, нікуди не хочу їхати звідси. Я з російськомовної родини, народився у Блідій Церкві і 8 років свого життя прожив у Казахстані, навчався у російськомовній школі, українською почав спілкуватися, коли переїхав до Києва. З часом зрозумів, що навколо мене – моя країна, країна, про яку мають знати у всьому світі. І тепер коли у нас війна – я не можу мовчати. Це так само, як мовчати, коли ображають твою кохану дівчину. Можна навішати на себе купу прапорів, можна ходити з тризубом на лобі і в той самий момент паркуватися як дебіл, смітити і бути хамом. А можна просто кохати свою країну і з себе починати щось робити. Якщо ти бачиш, що щось відбувається з твоєю країною – потрібно про це говорити.