Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

Мислення як крос-культурний феномен: підсумки семінару завідувача кафедри філософії Ігоря Карівця

12 грудня 2019, 14:30
Анастасія Мигидюк, тижневик «Аудиторія»

Тема мислення завжди була актуальна. Дослідження в цій галузі – не нове, особливо для академічних філософів західного світу. Вони вважають, що саме мислення – найголовніша ознака людського буття. Якщо ми нехтуємо ним, то ігноруємо й найважливішу характеристику людини.

Кожен розуміє це поняття по-різному. Наприклад, за Декартом, мислити – означає уявляти, фантазувати, переживати емоції, створювати образи. У своїй «Медитації про першу філософію» французький дослідник пише: «Але чим же я є? Річчю, що мислить. А це що? Звичайно ж, річ, що сумнівається, розуміє, заперечує, воліє, не воліє, а також виображує та відчуває».

30 листопада відбувся семінар доктора філософських наук, завідувача кафедри філософії Львівської політехніки Ігоря Карівця «Мислення в крос-культурній філософії. Казимир Твардовський та Джидду Крішнамурті». Він каже: «Ми говоримо про мислення як про крос-культурний феномен, який не має кордонів, етнічної ідентифікації. Це універсальна річ. Людське мислення у філософії обґрунтовано та доведено».

Казимир Твардовський – представник ранньої аналітичної філософії. На формування світогляду Казимира вплинув Франц Брентано, його вчитель, австрійсько-німецький філософ, який багато уваги приділяв аналізу психічних станів. Він відділяє дескриптивну психологію від генетичної, що щільно пов’язана із психофізіологією (коли мислення поєднане з фізіологічними станами). Дескриптивна психологія має віднайти очевидні безсумнівні істини.

Твардовський перейняв від учителя бажання розвивати чітке, зрозуміле мислення за допомогою аналізу суджень, психічних станів. У своїй короткій статті «Про ясний і неясний філософський стиль» мислитель зазначає, що філософське мислення має уникати нечітких формулювань. Філософи повинні використовувати у своїх працях таку мову, щоб усі слова були логічні, правильні й однозначні. Якщо читачі в чомусь не зовсім впевнені, то можна вважати, що автор не вміє висловлювати свої думки й не вміє ясно мислити. Тож його думки не заслуговують на те, щоб ми намагалися їх зрозуміти.

Джидду Крішнамурті, як і Казимир Твардовський, вважає, що мислення є надзвичайно важливе, оскільки, перш ніж діяти, ми думаємо. Джидду розмірковує про думку. За його словами, це матеріальний процес мислення, який спричиняє нам страждання. Мислення – не розкіш і не те, що може привести людину до пізнання істини. Воно виникає від потреби виживання, від потреби «боротися за місце під сонцем». Тільки коли індивід зупинить мислення й перебуватиме в бездумному стані, тоді йому відкриється реальність. Крішнамурті закликає не мислити словами, символами, поняттями; не створювати уявлень; не фантазувати.

Попри те, що Казимир Твардовський і Джидду Крішнамурті належать до різних традицій, вони наголошують на важливості для розвитку людини зрозуміти себе. Адже щастя – у самопізнанні.
 

Повний текст матеріалу – у ч. 38 [3078], 12–18 грудня 2019, тижневика «Аудиторія».