Виставка молодої художниці, випускниці Інституту архітектури Львівської політехніки Христини Кунанець, що зараз триває у Палаці мистецтв, присвячена філософській темі «Гроші». Це перша персональна виставка 25-річної художниці, на якій вона представила 19 робіт.
Роботи Христини зачаровують, у кожній – глибокий зміст і різне тлумачення ставлення до грошей. Христині Кунанець подобається, коли в її картинах люди бачать щось індивідуальне, своє. Коли сприймають її полотна як мистецький твір, у якому хтось прочитає вірш, а хтось і ціле оповідання зможе побачити…
– Христино, чому вирішили зробити акцент на грошах?
– Бо це, на мою думку, найактуальніша тема у наш час, – сказала журналістові «ВЗ» молода художниця. – Гроші мають і позитивний бік, і негативний. У грошах хтось бачить щастя, а комусь вони приносять біду і вводять у гріх.
– Звідки брали сюжети для написання картин?
– Сюжети у картинах – не мої індивідуальні, а почуті, побачені. Це історії, які я зневажаю, бо у більшості робіт показую негативний бік життя, що пов’язаний з грошима.
– Ви випускниця Львівської художньої академії?
– Ні, за фахом я не художник. Цьогоріч закінчила Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «дизайн».
– А малюєте, мабуть, з дитинства?
– Так, усе дитинство малювала. Навіть брала участь у конкурсах, не лише українського масштабу, а й міжнародних. Маю багато нагород. Але це було не на зовсім серйозному рівні. Коли я готувалася до вступу, батьки порадили вибрати таку спеціальність, щоб мати надійне завтра. Щоб не забувати творчість і не образити батьків, вибрала фах дизайнера. А серйозно почала малювати два роки тому.
…
– Виставка – не лише свято, а й прибутковий момент. Чи хтось уже підходив до вас з проханням продати картину?
– Не подумайте тільки, що хвалюся, але пропозицій придбати мої роботи мала вже багато. Не раз виставляла свої картини в «Інстаграм», і того ж дня мені пропонували її продати. Однак я ще не наважилася жодного разу розлучитися з жодною з них. Усі мої полотна – як «маленькі діти». Хочу, щоб усі вони були біля мене. Я навіть не можу їх оцінити. З іншого боку, якби я продала, то не могла би організувати виставку. Люди би не мали можливості побачити, як я малюю, що я можу. З часом, звісно, як буде попит, картини буду продавати.
Повний текст матеріалу – на сайті газети «Високий Замок».
