Кафедра архітектурного проектування та інженерії Інституту архітектури готує добрих фахівців своєї справи. А тимчасом міркує, як поліпшити навчальний процес, аби працедавці обирали лише їхніх випускників.
– Нинішній час вимагає нових підходів до навчання, – вважає завідувач кафедри, доцент Ігор Гнесь. – Якщо раніше ми обирали найкращих, то тепер на комерцію приходять різні абітурієнти, деякі й малювати не вміють. Та виручають комп’ютерні програми й… старання. В архітектурі дуже велику роль відіграє працездатність. Талановитість – це десь 10‒15 відсотків професійного успіху, решта – наполеглива, постійна праця. Нерідко працьовиті підходять до захисту бакалаврських робіт із кращими результатами, ніж талановиті, роботам яких на першому курсі заздрили. Роботу плануємо так, щоб тематика курсового чи дипломного проектування збігалася з цариною наукових інтересів і практичним досвідом викладача, що дозволяє передати студентам найсвіжіші архітектурні ідеї й практичний досвід. Студенти це добре відчувають й цінують. Окрім цього, навчаємо їх самостійно шукати й використовувати нові знання, самовдосконалюватися, без чого неможливий успішний архітектор. Мабуть, у цьому й полягає секрет успіху: на першому курсі вони практично нічого не вміють, та вже наприкінці четвертого деякі з них «видають» такі дипломні проекти, що навіть починаєш їм по-доброму заздрити.
Викладачі озброюють студентів найпотрібнішими вміннями і знаннями, тож не дивно, що вони хочуть проектувати щось унікальне й неповторне: аеропорти, п’ятизіркові готелі, мультиформатні спортивні комплекси тощо. Та ймовірність того, що в житті їм це згодиться, наразі практично нульова. Натомість вміння професійно проектувати житло дуже цінують у проектних організаціях. Тож напрям «багатоквартирне житло» нині пріоритетне, тим паче, що концентрація науковців і практиків у цій галузі архітектурної діяльності на кафедрі найбільша в Україні.
Також студентам дуже подобається блок дисциплін «Архітектура інтер’єрів», опанування якими дозволяє втриматися на плаву перших два-три найважчих роки після завершення університету, а для деяких стає основою дальшої професійної діяльності, зокрема дуже фінансово вигідного фрілансерства.
– Наприкінці минулого року ми організували представницьку конференцію, присвячену двадцятиріччю викладання на кафедрі спеціалізації «інтер’єр» (до слова, у коридорі третього поверху, поруч із кафедрою, можна ознайомитися з виставкою найкращих інтер’єрів, що їх втілили в реальність колишні студенти, які вивчали цей курс саме в нас), – розповідає Ігор Гнесь. – Гордимося, що наші випускники успішні в бізнесі, багато з них мають свої проектні фірми. Та не всім подобається таке копітке навчання. Ось недавно на кафедру приходила мама студента та скаржилася, що ми дуже перевантажуємо своїх вихованців. Вважаю, що зменшення навантаження тільки їх розслабить. Я, наприклад, одночасно і викладач, і науковець, і управлінець, але передусім – практикуючий архітектор. Знаю з власного досвіду, що день в архітектора неймовірно щільний, набагато напруженіший, ніж у студентів. Тож ті, хто обрав професію архітектора, мають бути готові до такого ритму життя. Показово, що чимало студентів з інших кафедр хочуть перейти на нашу, їх не лякає, а навпаки приваблює наша методика. У наслідку такого навчання наші вчорашні випускники активно й успішно тіснять старше покоління архітекторів на ринку проектних послуг, перемагають на професійних архітектурних конкурсах, особливо в галузі проектування житла.
Архітектурну освіту нині чекає багато нових викликів: чимало українських ЗВО відкрили або планують відкривати напрям «Архітектура», з’являються цікаві комерційні архітектурні школи, полегшено умови для навчання в зарубіжних вишах, йдеться про відкриття в Україні філіалів провідних зарубіжних архітектурних шкіл. Конкуренція за потенційного студента дуже гостра. Відтак актуальною стає проблема, як вижити в цих умовах. Очільник кафедри впевнений, що необхідно шукати нові форми навчального процесу, не боятися змін, експериментувати.
– Було б добре, якби ми мали повну свободу в організуванні навчального процесу, – вважає мій співрозмовник. – Необхідно знайти формулу, за якої студенти, які мають більше двох заборгованостей, мали б можливість продовжити навчання. І зовсім не обов’язково навчання має закінчитися захистом диплома, адже нині працедавці цінують передусім якісну роботу. Тож студент, який добре освоїв проектування чи інтер’єр, але не ходив на інші лекції, також може стати успішним. Позитиви такої реформи вбачаю в можливості підвищити якість підготовки випускників без фінансових утрат для університету. І напевно головним показником успішності роботи кафедри мав би бути контингент студентів, які хочуть навчатися саме в нас, а також результати професійної діяльності випускників.
