Про особливості картографування країни та пропагандистські тенденції в царині картографії журналу «Кордон» розповів президент Української картографічної асоціації, завідувач кафедри картографії та геопросторового моделювання Національного університету «Львівська політехніка», доктор географічних наук Ростислав Сосса. Понад двадцять років він очолював Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», а певний час керував Державною службою геодезії, картографії та кадастру України.
– Ростиславе Івановичу, розкажіть, будь ласка, як відбувається нанесення кордонів на карту?
– Договірно-правове оформлення державного кордону – це складний комплекс правових, організаційних і картографо-геодезичних заходів. Власне, послідовно виконують два процеси: делімітацію і демаркацію. В рамках делімітації визначають і узгоджують між сторонами проект лінії кордону на великомасштабних топографічних картах. Для цього залучають представників суміжних районних і обласних органів місцевої влади, працюють експертні робочі групи, спільні комісії, які на підставі низки документів наносять кордони на карті. Важливо на карти якого масштабу наносять кордони. Від цього залежить точність, детальність відображення ситуації. Карта має бути актуальною, бо якщо вона застаріла, на ній щось може бути не показано і тоді виникають проблеми. Наприклад, кордон проходить по фарватеру ріки, під час повеней намило острів, на карті його не було, приходять на місцевість – а там острів. Постає питання: чий це острів? Відомими є події, пов’язані з островом Даманським на річці Уссурі, коли радянські картографи в 1960-ті роки невірно показали проходження кордону. Тоді виникла тяжба між Радянським Союзом і Китаєм, що привела до застосування ракетних установок «Град». Врешті згодом Єльцин потихеньку передав острів Китаю. Делімітацію проводять на картах масштабів 1:10000, 1:25000 та 1:50000, чим більший масштаб, тим краще. Перед цим слід провести оновлення топографічних карт. Делімітаційні роботи завершуються підготовкою проекту договору про державний кордон, протоколу-опису проходження кордону та альбому топографічних карт.
Другий етап – демаркація, що полягає у винесенні проекту лінії кордону на місцевість і встановленні прикордонних знаків. Етап закінчується складанням проекту протоколу про демаркацію кордону, альбому топографічних карт, каталогу координат прикордонних знаків та інших демаркаційних документів. Під час демаркації бувають казуси, розкажу про один з власного досвіду. У смузі українсько-молдовського кордону з молдовської сторони є місто Бассарабяска (Бассарабка). Провели делімітацію, приїхали на місцевість, а там два дев’ятиповерхові будинки стоять на українській території. Виявилося, що ще в радянські часи голова колгоспу сусіднього українського села дозволив молдовській місцевій владі ті будинки звести, а замість цього йому кілька кілометрів дороги до ферми зробили.
– Як може так статися? Адже під час делімітації мають все врахувати?
– Причини можуть бути різні: або була не актуальна карта, або десь недогледіли. У переговорному процесі під час делімітації беруть участь представники міністерств і відомств, чиї об’єкти власності є на прикордонних землях. Наприклад, Дубоссарська гідроелектростанція, побудована українською стороною. Під час делімітації представники від міністерства енергетики забули, що одна з виробничих будівель тієї ГЕС знаходилась на молдовському березі. Тобто на момент делімітації слід це було врахувати. До делімітаційної карти додається опис проходження кордону, тобто є графічне зображення і описове, що кордон проходить по фарватеру ріки, по дорозі, по лісопосадці, з лівої сторони чи з правої. Всі ці нюанси обговорюють і записують, тому що кордони – це великі відстані, одразу не обійдеш по полях і лісах, треба багато людей і часу.
Процес делімітації проходить в кабінетах, за участі представників від кожної сторони, наприклад землевпорядники повідомляють, що колись передали цю землю сусідам, ділянка оброблялась колгоспом на території іншої держави. Зокрема, на українсько-білоруському кордоні було багато випадків, коли колгоспи мали поля та сіножаті на іншій території. Тому під час делімітації проводять взаємообмін земельними ділянками приблизно однакової площі.
…
– На якому етапі змінюються кордони внаслідок війни, якщо певні території, скажімо, окуповані чи анексовані, як нині в нашій країні?
– Офіційно українські кордони незмінні, згідно з конституцією Крим і Донбас є територією України. Тому ми показуємо на картах ці території українськими. Росія на своїх картах показує Крим російським, ми відслідковуємо, як хто позначає у світі. Недавно був випадок, коли українське посольство в Будапешті підняло питання щодо карти Європи, де Крим був показаний як російський. Це складний момент, бо є офіційна сторона: де-юре Крим територія України, і де-факто: Крим анексувала Росія. А картографи мають достовірно зображати місцевість. Тобто з правової сторони – це територія України, але де-факто, якщо людина їхатиме автомобілем, то перед нею з’явиться пропускний пункт. Слід показувати на карті, що це територія України з приміткою, що землі тимчасово окуповані. Це було би вірно. Проте багато видавництв показують Крим територією Росії. Не таємниця, що Росія лобіює свої інтереси в Європі і світі, витрачає кошти на просування так званої ідеї «русского мира» і нав’язує вигідне їй зображення території на карті. Україна тут очевидно не допрацьовує. Приклад Будапешта, коли дипломати заявили про прецедент, і це позитивний момент. Слід так діяти завжди.
Повний текст матеріалу – на сайті Інституту геодезії.