Минуло понад 44 роки відколи випускник Франкового університету, нині завідувач кафедри загальної фізики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук доцент Іван Лопатинський переступив поріг Львівської політехніки.
Як фізик-експериментатор планував залишитися на своїй кафедрі, тим більше, що мав рекомендацію до вступу в аспірантуру. Склав іспити, але не зарахували, бо навпроти предмету «історичний матеріалізм» стояла оцінка «задовільно». Далі була служба в армії, а згодом і захист кандидатської дисертації. А коли довідався, що кафедра фізики Львівської політехніки оголосила конкурс на посади старших викладачів, подав документи, пройшов за конкурсом і відтоді тісно пов’язав свою долю із Політехнікою.
Іван Євстахович завжди усміхнений, толерантний, готовий допомогти в будь-якій справі, твердий у переконаннях, працелюбний, відповідальний у своїх діях. Бачить мету і вміє повести за собою інших. Особливо це було відчутно, коли працював відповідальним секретарем Приймальної комісії. Це помітили в ректораті й запропонували подати документи на посаду проректора з вечірньої і заочної форм навчання. В країні якраз проходили перші кроки демократизації.
– Нас тоді було троє претендентів, – розповідає Іван Лопатинський. – Один із них зняв свою кандидатуру, а моя програма сподобалася політехнікам більше, ніж мого конкурента. З перших днів проректорства довелося одразу входити в динамічний ритм Політехніки. Пригадую, тоді щороку лише на заочну форму навчання приймали по 875 осіб. До нас ішли молоді люди, які знали чого хочуть. Спочатку організували для заочників необов’язкові стаціонарні суботні заняття. Згодом – навчально-консультативні центри для тих, хто хотів навчатися у Політехніці, а не мав можливості приїжджати на заняття до Львова. Найкраще такий центр працював (і працює донині) у Хусті, Дрогобичі. Викладачі з Політехніки читали студентам лекції на місцях, а спеціальні дисципліни вже вивчали в Політехніці. Щодо якості навчання, то тоді виручала Комплексна система якості підготовки спеціалістів, тому рівень знань студентів-заочників і вечірників суттєво зріс.
Іванові Лопатинському дуже хотілося, щоб студенти-заочники більше часу проводили у Політехніці. Відтак спільно з іншими проректорами шукав різні шляхи виходу із ситуації, адже впродовж двох тижнів сесії відпрацювати семестровий курс із фундаментальних дисциплін було фізично неможливо. Так народилася ідея щонеділі читати лекції через Львівське телебачення. Математики, фізики, хіміки в ефірі, окрім теорії, демонстрували різні експерименти.
– На час мого проректорства припало велике національне піднесення, – продовжує мій співрозмовник. – На кафедрі фізики зазвичай лекції читали українською мовою, хоч бувало, що й російською, бо майже скрізь вчилися студенти-іноземці. На початку 1980-х років я уперше провів партзбори факультету українською мовою. Мене відразу викликали в партком і провели «виховну» бесіду. На щастя, у нас було потужне українськомовне ядро. Викладачі вважали, що Україна має бути самостійна, тому й брали активну участь у її відродженні. Пригадую, як тоді на ректорат чинили тиск, вимагаючи визначитися: підтримуємо студентів чи ні. Ректорат підтримав своїх студентів і мене разом із іншими працівниками інституту відрядили до Києва висловити їм підтримку Львівської політехніки, а також із фінансовою підмогою.
Відколи став проректором, у команді з іншими колегами, відповідально творили історію Політехніки. Багато чого довелося робити вперше. Чи вдалося здійснити заплановане? Не все, звичайно, адже життя неодмінно вносить корективи в наші плани. Через стан здоров’я не написав докторську дисертацію, хоча матеріалу зібрав чимало. Любить свій колектив, який, незважаючи на фінансові труднощі, й далі в науковому пошуку: створює тонкоплівкові термоелектричні перетворювачі, займається нетрадиційними джерелами енергії. На жаль, через брак фінансів багато із задуманого так і не вийшло за межі кафедри. Іван Євстахович мріє, щоб на кафедрі працювала молодь, яка через малу зарплату не затримується тут.
Має на меті підняти рівень наукових робіт, залучити до них більше науковців. Планує краще обладнати навчальні лабораторії з молекулярної фізики, електрики, оптичних явищ, створити й обладнати лабораторії з комп’ютерного моделювання фізичних процесів, радіоактивності й сучасної енергетики. Не забуває й про підготовку своєї заміни. Має понад 180 друкованих статей. Спільно з колегами підготував чимало підручників і навчальних посібників із фізики для багатьох спеціальностей інститутів. Студенти залюбки користуються ними, як і навчальними посібниками для лабораторних робіт, збірником задач із фізики й методичними вказівками щодо розв’язування задач. Все це й складає суть життя Івана Лопатинського.
Найважливішим у житті для нього є родина – діти, внуки.
– Хоча вдома вважають, що для мене найважливіша – Політехніка, – каже Іван Євстахович.
