Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

Археологія у Львівській політехніці – від другої половини ХІХ століття до наших днів

27 лютого 2020, 08:49
Святослав Терський, професор кафедри ІМКС

Археологія, за висловом класиків, – «таємнича матір історії», що активно почала розвиватись у Львові вже в другій половині XIX ст., тривалий час мала свій осередок у головному корпусі «Львівської політехніки». Тісна сув’язь тієї відносно вузькопрофільної історичної науки з нашим університетом триває давно. Адже колектив Львівської політехніки – як однин з перших вищих навчальних закладів України – загалом завжди концентрував у своїх лавах всебічно ерудованих представників науки та культури краю. Тому, не зважаючи на те, що завданням Львівської політехніки від моменту заснування у 1816 р. був розвиток упереваж лише технічних знань, науковці та установа загалом встигали проявляти себе практично в усіх наукових та культурних царинах. Так, коли 31 грудня 1875 р. у Львові виникає Крайове археологічне товариство, у новому корпусі Львівської політехніки, який тоді лише споруджувався, для Товариства передбачили спеціальне приміщення. Уже від початку 1878 р. тут, окрім службових кабінетів, розмістили й археологічні фонди. Великого значення для розвитку науки в краї набув З’їзд українських та польських археологів Галичини, який організувало згадане Товариство в приміщенні Політехніки у вересні 1885 р. (навчальний рік тоді розпочинався у жовтні). До початку з’їзду у Політехніці відкрили також першу Археологічну виставку у Львові (це була по суті виставка галицьких старожитностей). В організуванні заходу взяли участь перші особи краю, а також знані українські та польські науковці.

Після закриття виставки, за розпорядженням тодішнього сеньйора Ставропігійського інституту (головної культурно-освітньої інституції українців Галичини) і заступника голови Крайового археологічного товариства професора університету Ісидора Шараневича, її перенесли у приміщення згаданого інституту на вулицю Руську. Там зібрані експонати поклали початок першому музею українців Львова – Музею Ставропігійського інституту.

Професори Львівської політехніки стали знаними дослідниками археологічної спадщини Галичини, брали активну участь у діяльності всіх пам’ятко-охоронних установ краю. Особливо відзначився у цій діяльності будівничий нашого головного корпусу та перший ректор Львівської політехніки, архітектор Юліан Захарієвич (1837–1898). Від 1880-х років він працював кореспондентом Центральної комісії з дослідження та консервації пам’яток мистецтва та історії, а згодом провадив активну діяльність як консерватор історичних пам’яток у рамках створеної 1888р. організації «Кола консерваторів та кореспондентів Східної Галичини».

Саме цьому впливовому мистецтвознавцю Львова належить ідея створення Міського торгово-промислового музею (1872 р.).

Захарієвич докладав усіх зусиль, аби зберегти передусім пам’ятки давньої архітектури. Так, коли 1898 року Галицьке музичне товариство у Львові подало запит до «Кола консерваторів та кореспондентів Східної Галичини» про археологічну оцінку Порохової вежі у м. Львові з метою її можливого розібрання та будівництва на її місці Просвіти, саме архітектор Ю. Захарієвич на засіданні Кола виголошує висновок про велику «історичну цінність… останнього залишку давніх міських фортифікацій».

Тоді ж присутні на засіданні члени Кола одноголосно ухвалили рішення про неможливість здійснення цього наміру.

Як пам’яткоохоронець та археолог Східної Галичини Ю. Захарієвич не обмежувався лише Львовом. Він здійснив декілька наукових експедицій, результатом яких стала серія публікацій.

Найбільше відома його «Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос» (1882 р.), опісля якої наведено результати спільних археологічних досліджень із професором Львівського університету І. Шараневичем та священником Л. Лаврецьким із с. Залуква. Тоді вони провадили розкопки й відкрили фундаменти трьох кам’яних будівель XII–XIII ст.

Першу знахідку ідентифікували в урочищі Карпиця – як церкву Святого Спаса, колишню двірську церкву Володимирка Ростиславича. Далі відкопано фундамент Кирилівської церкви під лісом «Дібровoю», який, зважаючи на її чималі розміри, дослідники помилково визначили як залишки славнозвісного собору Пресвятої Богородиці. Невдовзі віднайшли фундаменти ще однієї будівлі – ротонди, яка відома в археології під назвою «полігон».

Ю. Захарієвич фіксує на планах зроблені археологічні розкопки, виявляє автентичні давньоукраїнські деталі у пам’ятниках архітектури, визначає місце віднайдених пам’яток археології у світовій історії архітектури.

Занурення мистецтвознавця у вивчення архітектурної спадщини Галицько-Волинського князівства ХІІ–ХIV ст., очевидно, стало поштовхом до відбудови та реконструкції найдавніших храмів Львова княжої доби. Так, 1888–1892 рр. унаслідок перебудови костел Марії Сніжної у Львові набуває рис неороманського стилю, а 1887 року за його проєктом розпочали реставрацію костелу св. Івана Хрестителя на площі Старий Ринок, тоді пам’ятка також набула рис романського стилю. Згодом, у 1890-х роках, Ю. Захарієвич виконав проєкт реставрації пам’ятки XV–XVI ст. церкви Різдва у Галичі, яку до того помилково вважали згаданим у літописі катедральним храмом Галичини.

Після смерті Ю. Захарієвича до пам’яткоохоронної діяльності долучилися значно ширші кола викладачів Львівської політехніки. Так, активну участь у збереженні та реставрації пам’яток давньої української архітектури брав ще один викладач Львівської політехніки – будівничий Іван Левинський, який, зокрема 1902 року з участю архітектора Е. Ковача, перебудував Онуфріївську церкву – пам’ятку XIV–XVII ст. Її зовнішній вигляд наблизився до традиційних вирішень українських храмів.

Пізніше, від 1905-го року (до 1930-х років) архітектори В. Садловський та І. Обмінський провадять на науковій основі реставрацію Катедрального костелу у Львові (пам’ятки XIV–XVIII ст.).

Тоді зміцнили стіни й підмурки, висушили підземелля, відремонтували дахи, на південному та північному фасадах відкрили забуті готичні портали входів. Окрім архітекторів, активно цікавились археологічними старожитностями також геологи Львівської політехніки. Один із них – завідувач Музею мінералогії і геології Політехнічної школи у Львові, професор Тадеуш Вісньовський (1865–1933), який наприкінці 1913 р. пропонував професорові археології з Ягелонського університету у Кракові, Володимирові Деметрикевичу спільні дослідження стоянки доби палеоліту у Глинянах Перемишлянського повіту, яку він виявив. Тадеуш Вісньовський натрапив у Глинянах на рештки мамонтів і чимало крем’яних знарядь. Хоча з причини початку Першої світової війни розкопки так і не вдалося зорганізувати. Матеріали про це науковець належно опублікував у наукових виданнях.

За так званої радянської доби, коли проблеми збереження культурної спадщини відходять на задній план, усі здобутки Львівської політехніки на археологічній ниві було призабуто. Проте з проголошенням Незалежності України гуманітарний вектор розвитку ЗВО вдалося відновити. Активну участь в археологічному дослідженні середньовічних міст України (Галич, Львів, Лучеськ, Володимир, Белз, Пересопниця, Білгород-Дністровський, Холм та інші), а також замків Галичини, Волині та Поділля в останні десятиліття беруть викладачі університету професори М. Бевз та С. Терський, доценти Ю. Лукомський, В. Петрик та багато інших.

У рамках підготовки реставраторів кам’яної скульптури при кафедрі архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну, спеціалістів із музеєзнавства та пам’яткознавства при кафедрі історії, музеєзнавства і культурної спадщини для студентів уже багато років поспіль викладають основи археології.

Активну участь у волонтерських акціях на підтримку археологічних досліджень об’єктів культурної спадщини беруть студенти-пам’яткоохоронці. Серед здобутків останніх років – участь у польсько- українській експедиції з розкопок храмів княжої доби у Холмі (сучасна Польща) – колишній столиці короля Данила, відкриття нових археологічних пам’яток у Львові та регіоні. Зокрема 2016 р., під час обстеження території Цитаделі у Львові, вперше вдалося на науковому рівні зафіксувати культурні напластування трипільської культури та княжої доби. Ці знахідки дозволяють по новому поглянути на ґенезу поселенської структури міста. Минулого року студенти-пам’яткознавці взяли активну участь у розкопках городища княжої доби у с. Митулин на Золочівщині.

Тож сьогодні викладачі та студенти Національного університету «Львівська політехніка», продовжуючи давні традиції попередників, беруть активну участь у науково-дослідницьких роботах у галузі археології України.