Через карантин навчання у школах та вишах перейшло в онлайн. Однак не всі виявилися готовими до таких випробувань. Довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності, розмова про дистанційне навчання – з senior solutions architect у SoftServe, кандидатом технічних наук, асистентом кафедри комп’ютеризованих систем автоматики Національного університету «Львівська політехніка», директором освітнього напрямку Lviv IT Сluster Зеновієм Вересом.
...
– Криза показала, чого варта українська освіта чи ні?
– Передусім криза показала, що Україна просто не готова до дистанційного навчання в переважній більшості. Криза показала, що більшість методологічних центрів, я говорю зараз про шкільну освіту, виявилися взагалі не готовими до цього виклику, і вчителі лишились фактично сам на сам з цією проблемою.
В університетах ситуація дещо краща, як правило, в університетах є спеціальний проректор, який відповідає за напрямок цифрової трансформації. В частині університетів процес онлайн-навчання запущений, він працює. І одразу є наступна проблема, що частина студентів, які не дуже хотіли вчитися в офлайн-режимі, сприймає цей режим карантину як просто довгі канікули.
– Як змінилась роль вчителя та викладача в умовах карантину чи залишилась такою ж?
– Якщо говорити про мій досвід, як викладача, то тут цікава ситуація, що перші паростки дистанційного режиму навчання на програмі «Інтернет речей», на якій я викладаю, були закладені вже два роки тому. Так склалося, що взимку того року в мене була низка відряджень, я займався зі своїми студентами за допомогою програми ZOOM і більшість цих вебінарів викладав студентам у доступ в записі. Відповідно, що мої студенти не дуже відчули, що в них щось змінилось. А в деяких викладачів, які ведуть достатньо точні дисципліни, наприклад, фізику, складніше стало викладати. Якщо ми говоримо про математичний аналіз, предмети, які вимагають написання формул, то тут дуже важко студентам, оскільки ручкою написати формулу і в ворді написати – різні речі. Так само є питання ще банальної академічної доброчесності: студенти групуються між собою – і один написав, а двадцять людей здали.
– Як правильно зараз перевіряти, верифікувати знання?
– Це найважчий момент. Видати знання – пів задачі. В нас є низка курсів, контенту для студентів просто надзвичайно велика кількість. Стосовно перевірки, то тести дозволяють перевірити лише маленький фрагмент, а другий варіант, який ми використовуємо, це є фактично зустрічі тет-а-тет студента з викладачем, і вони захищають свої лабораторні заняття. Тут мені допомагає велика кількість волонтерів, які приймають ці роботи, інакше можна просто здуріти. Якщо у вас є 80, 100 чи 150 студентів, присвятити кожному хоча б 10 хвилин раз на два тижні, то це фактично зранку до вечора і вже в другій половині дня якість сприйняття дуже падає.
Продовження – на сайті інформаційної агенції «Дивись.info».