«Ми запрошуємо сюди тільки тих, у кого позитивна енергетика. От, наприклад, колись у нас в гостях був [перший український космонавт, який здійснив політ у космос] Леонід Каденюк. Дуже шкода, що він пішов з життя так рано», – розповідає Янків-Вітковська.
У інтерв’ю НВ вона ділиться спогадами про те, чому обрала саме астрономію, та розмірковує про місце жінок у науці.
Про обрання майбутньої професії
Я закінчила школу в маленькому, красивому місті Рогатин. Я вчилася добре, і в нашій сім’ї толерували знання, мови, книги і науку. Мені завжди говорили: «Ти мусиш вчитися». Я часто чула на свою адресу: «Любцю, ти така мудра».
Мій вчитель фізики у школі Зіновій Васильович казав: «Хто не знає фізики, той – мурашка». А хто знає фізику, космос, це – людина. І ми всі, його учні, думали: ми ж не хочемо бути, як мурашки. Так мені запам’яталися його педагогічні здатності.
Я планувала вступати до Києва на іноземні мови. Але мої батьки делікатно натякали мені, щоби я не їхала. Казали, мовляв, може не треба їхати так далеко. Це уже потім я дізналася, що не могла вступити ні на іноземні мови, ні на історичний факультет, бо мій батько був репресованим. Його засудили у 19-річному віці просто за ніщо, це відбувалося у 1947-му. Коли помер Йосип Сталін, його звільнили, судимість зняли, але він завжди був переслідуваним. І діти репресованих не могли вступати на жодні суспільні предмети, тільки на якісь природничі.
Так я потрапила до Львова на фізичний факультет, бо фізика була моїм другим улюбленим предметом після англійської мови. Одним із моїх викладачів, а згодом і моїм науковим керівником був Богдан Теофілович Бабій – видатний український астрофізик. Любов до науки його тримала в житті й він передавав цю любов своїм студентам…
Про розвиток астрономічної спільноти у Львові
В пам’ять про мого наукового керівника Богдана Теофіловича, який помер у 53 роки через тяжку хворобу, ми створили Львівське астрономічне товариство, яке об’єднало професіоналів і аматорів, що цікавляться темою космосу і популяризують цю науку. Також хотіли відновити кафедру астрофізики в ЛНУ імені Івана Франка…
Отже, ми з колегами-однодумцями вирішили знову відкрити в університеті кафедру астрофізики. Ми проводили різноманітні конференції, заняття в школах, відкрили гурток астрономії при обсерваторії – тобто всіляко підготували ґрунт для того, щоби в університеті відкрилася ця кафедра. Я певний час працювала там асистентом, доцентом…
Потім моєму чоловікові як дипломату запропонували посаду в Посольстві України в Польщі, тож я, як дружина, разом із дітьми переїхала за ним. Там, у Польщі познайомилася із польською науковою спільнотою, знайшла колег і організувала стажування в Центрі космічних досліджень у Польщі, де стажувалася два роки. Там освоїла новий для себе напрямок роботи. Це стан атмосфери Землі під впливом зовнішніх факторів, зокрема вплив активності Сонця на атмосферу Землі й на космічну техніку. Пізніше я вступила у докторантуру і мої докторські дослідження були присвячені дослідженню впливу іоносфери при використанні супутникових технологій на розв’язання геодезичних задач.
Коли чоловік повернувся з дипломатичної роботи, мене запросили працювати тут, у Львові. Так я потрапила на роботу до Львівської політехніки. Це був 2002 рік.
Про жінок у науці
Коли я вчилася на фізичному факультеті, дівчат там було небагато – десь 30%. Хлопців, які вивчали точні науки, було більше. У астрономічній групі на 13 осіб нас було чотири дівчини. Потім, коли я працювала на кафедрі теоретичної фізики, а потім – астрофізики, жінок було менше. Я не знаю, чому…
На кафедрі вищої геодезії та астрономії Львівської політехніки, де я працюю зараз, я була першою жінкою. До мене тут працювали самі чоловіки. Іноді бувало, що дуже старші чоловіки казали, що от, з’явилася перша жінка, і після неї поприходили інші…
Але я до цього ставилася з розумінням. Бо коли ми готували дослідження і вивчали історію нашої обсерваторії у Львівській політехніці, з’ясували, ще десь до 1939 року тут на астрономічних та геодезичних напрямах жінок не було. Раніше займатися астрономією могли дозволити собі жінки з багатих родин. Приклад – це Марія Кюрі-Склодовська, яка займалася теоретичною та ядерною фізикою разом зі своїм чоловіком…
Я – членкиня міжнародного клубу Zonta International [міжнародна сервісна організація, яка має місію покращувати становище жінок у світі]. У Львові є два таких клуби, наразі я виконую обов’язки президентки в одному із них – це Зонта-Клуб Львів-Замок. Ця організація гуртує жінок, які чогось досягли в житті та можуть показати приклад іншим. Цього року ми святкували 100-річчя організації.
