25 червня Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» провів у режимі онлайн дискусійну панель «Українська мова у світі: імпульси з України». Це був перший із серії заходів у межах Бієнале «Українська мова у світі: відступ чи поступ?» – події, яку через пандемію МІОК вимушено переніс на наступний рік. Панельну дискусію приурочили пам’яті Ірини Бекешкіної, відомої соціологині, якій довіряло українське суспільство, і яка перша зголосилася взяти участь у Бієнале.
Цей захід, присвячений «мовним сигналам», які сьогодні йдуть з України у світ, викликав жвавий інтерес. Для участі в події зареєструвалися гості з 37-и країн, долучившись до дискусії на платформі Zoom, а понад чотири тисячі людей переглянули трансляцію на сторінці МІОКу в соцмережі Facebook. Захід відбувся за підтримки Світового Конгресу Українців, Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Львівської міської ради, Lviv Convention Bureau.
Модерували дискусію Ірина Ключковська, директорка МІОКу, та Оксана Трумко, науковиця МІОКу. Вони поставили авдиторії низку актуальних запитань: «Які сучасні імпульси з України щодо мовного питання позитивні, а які негативні; які з них ідуть від держави, а які – від громадянського суспільства?»; «Які чинники впливають на поширення української мови за кордоном?»; «Просування української мови за кордоном сьогодні: державна політика чи волонтерство?»; «Що зробити, щоб мова об’єднувала, а не роз’єднувала?». Свої відповіді на них давали п’ятеро запрошених диспутантів: Стефан Романів, виконавчий директор Австралійської федерації асоціацій етнічних шкіл, перший Віцепрезидент СКУ; Микола Княжицький, народний депутат України, співавтор мовного закону; Юрій Шевчук, лінгвіст, професор Колумбійського університету; Наталія Пошивайло-Таулер, реґіональна віцепрезидентка Свiтового Конґресу Українців; Сергій Шаповалов, аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
У вступному слові Ірина Ключковська зазначила, що українська мова у світі і, зокрема, навчальна дисципліна «українська мова як іноземна» (УМІ) давно в професійному полі зору Інституту: «Ми були перші, хто казав про важливість української мови як іноземної, хоч до наших слів багато-хто ставився зі скепсисом. Та всупереч цьому ми успішно провели 5 наукових конференцій «Українська мова у світі», створили підручники, посібники, електронний портал… І це дало свої позитивні результати – на державному рівні розпочався процес стандартизації та сертифікації знань з УМІ».
Учасників дискусії привітали: Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка»; владика Степан Сус, єпископ УГКЦ, голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ; Павло Ґрод, президент Свiтового Конґресу Українців; Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Кожен із них наголосив на потрібності обговорити винесені на дискусію теми та побажав учасникам плідної роботи.
Особливими цього вечора були слова Олексія Гараня, багаторічного колеги Ірини Бекешкіної, на честь якої відбувалася ця подія: «Я і працівники Фонду «Демократичні ініціативи» розчулені, що ви присвятили захід Ірині Еріківні. Її поважали всі, навіть опоненти, бо довіряли даним, які вона оприлюднювала. Якось вона сказала: «Поки ми живі, нічого не вирішено остаточно». Це свідчить про те, що ніколи не можна опускати рук. До речі, хоч Ірина Бекешкіна була з російськомовної родини, я ніколи не чув, аби вона розмовляла російською – вона була принципово українськомовною. Це стало прикладом і для мене».
У межах дискусії Стефан Романів зосередився, зокрема, на проблемі асиміляції української молоді, яка опиняється чи виросла за кордоном: «Що можемо зробити? Будувати міст між діаспорою та Україною – молодь має їхати в Україну. МІОК нам дуже допомагає в такій роботі. Адже все починається в Україні – якщо буде повага до української мови в Україні, буде й у світі. Паралельно треба лобіювати визнання української на державному рівні за кордоном, аби можна було скласти іспит з оцінкою в офіційному дипломі – це сприятиме більшому зацікавленню учнів і студентів».
Микола Княжицький загострив увагу на небезпеках для української мови, спричинених сучасною політичною ситуацією в Україні: «Добре, що запрацював Інститут книги, який поширює українську літературу за кордон. Та таких прикладів, на жаль, мало. Натомість, є чимало засторог. Наприклад, єдиний український канал, який мовив на світ українською та англійською, влада закрила і перепрофілювала його на російськомовний для окупованих територій, і він, по суті, працює поза законом. Провладні депутати подають законопроєкти про скасування вивчення української мови в школах для нацменшин, намагалися також згорнути викладання української й іноземним студентам, фактично виступаючи за викладання їм російської. Нам вдалося ці ініціативи відбити. Власне, треба переймати досвід інших країн, залучати більше іноземних студентів, які потім ставатимуть амбасадорами України у своїх країнах».
Юрій Шевчук зазначив: «Позитивні імпульси, які ми відчуваємо в США йдуть від культурного середовища, насамперед це сучасна українська література та кінематограф. Українська культура виходить за рамки містечковості, в яку її намагаються ввібгати, вона глобальна і цікава не тільки українцям. Негативні імпульси – це передусім маргіналізація української мови в самій Україні. Важко викладати іноземним студентам, які потім приїжджають в Україну і бачать, що українська тут необов’язкова. Небезпечні також змішування мов (російської з українською) і надмір суржику в сучасних фільмах. У порівнянні з російською сьогодні українській мові бракує символічного капіталу всередині України (престижності). Водночас сам факт, що американці без українського коріння вивчають українську, збільшує її престиж в очах українського суспільства. Щодо участі держави зазначу, що, на жаль, я жодного разу не відчув ні підтримки, ні бодай зацікавлення чи символічного сприяння з боку українських урядів, а так це роблять уряди інших держав. Не кажу вже про стипендії, які б стимулювали зростання кількості студентів-україністів».
Наталія Пошивайло-Таулер зауважила: «Я бачу певний поступ у середовищах українців, які живуть у Південній півкулі. Є нові громади, а з ними приходить і шкільництво – зростає кількість учнів. Водночас є маса викликів, які треба вміти зустрічати. Має бути співпраця з державою, щоб підвищувати престиж української мови і щоб її вивчали не лише українці, а й іноземці. Попри позитиви не відчуваю діяльного впливу держави – усі хороші ініціативи частіше йдуть від власного вибору, від громад».
Сергій Шаповалов, аналізуючи останні соцдослідження, наголосив на тому, що мова є дуже важливим чинником у ставленні до незалежності та майбутнього України: «Важливо сприймати дані в динаміці – за 30 років ми все-таки спостерігаємо зростання ролі української мови в Україні, а отже й утвердження цінності незалежної держави. Цей процес дуже поступовий. Водночас, говорячи про імпульси з України, не можна уникнути російських маніпуляцій – РФ на свій лад трактує міжнародні норми щодо захисту прав нацменшин, аби поширювати «русскій мір». Дипломатія має на це реагувати адекватно, демонструючи факти: в РФ, незважаючи на багатомільйонну українську діаспору, нема жодної української школи, а в окупованому Криму лишилася лише одна».
Особливу суперечку викликало питання, об’єднує чи роз’єднує українська мова в Україні. Юрій Шевчук у цьому контексті сказав: «Треба змінити самобачення з містечкового до глобального. Українська мова нас об’єднує і це нас солідаризує. Звідси, й на українську діаспору треба дивитися як на величезний культурний капітал, який проєктує силу України і має вплив у Вашингтоні, Оттаві і скрізь, де є українство».
Під час дискусії надійшло багато подячних коментарів та запитань. Учасники зустрічі домовилися укласти резолюцію, в якій викладуть свої пропозиції та окреслять червоні лінії, за які не можуть переступати представники влади.
Відеозапис дискусії
