Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

Не навчанням єдиним живуть студенти Львівської політехніки

27 травня 2020, 11:58
Ліна Кіндратюк, Валентин Дутка та Юлія Ткачук, студенти групи ЖР22 ІППО

Незважаючи на закінчення навчального семестру, підготовку до екзаменів і заліків, захисти курсових проектів, студенти знаходять час, щоб долучитися до культурно-мистецьких заходів. Більш того, кінотеатри, музеї, бібліотеки, театри України і світу створюють привабливі можливості, щоб повною мірою реалізувати такі бажання в онлайн форматі.

Що дивляться і читають наші спудеї? Що рекомендують переглянути чи послухати? Про це розповідають студенти-журналісти групи ЖР22 Інституту права, психології та інноваційної освіти Ліна Кіндратюк, Валентин Дутка та Юлія Ткачук.

Ліна Кіндратюк: Вистава про виставу

Перші секунди, та навіть хвилини – зовсім не те, що очікує побачити глядач. Виникає певне нерозуміння того, що відбувається. Але це непорозуміння не відштовхує, а, навпаки, притягує. Глядач завмирає і чекає, що ж буде далі, адже це все точно неспроста.

Вистава про виставу – саме так можна назвати п’єсу Шекспіра «12 ніч» режисера Євгена Худзика у виконанні театру імені Леся Курбаса. Просто зіграти п’єсу за сценарієм? Та ні, це ж нудно, і точно не в стилі цього театру.

Розпочинається все з того, що актори зібралися і почали вирішувати, яку ж би то п’єсу зіграти та ділилися своїм досвідом. Поступово, непомітно для глядача, актори поринають у п’єсу «12 ніч». Гра захоплює, змушує завмерти і просто насолоджуватися видовищем.

Час від часу актори припиняють виставу, щоб посперечатися. Суперечка виникає через те, що хтось починав імпровізувати та говорити слова, яких немає в сценарії, влаштовують репетиції цієї п’єси. Крім цього, актори активно комунікують з авдиторією. Під час таких павз питають глядачів, чи все зрозуміло, пояснюють сюжет, а після цього знову продовжують суперечку, і непомітно та поступово продовжують грати п’єсу.

Вистава транслювалася на Youtube-каналі «Les Kurbas Theatre». Якщо Ви поціновувач театру та мистецтва, то Вам потрібно обов’язково переглянути цю п’єсу у виконанні акторів театру Леся Курбаса, їх акторська майстерність точно не залишить Вас байдужим.

Валентин Дутка: Карнавал на фоні трагедії

«Донбас» – драматичний фільм відомого українського режисера Сергія Лозниці, який на 71-му Каннському Міжнародному фестивалі у 2018 році отримав відзнаку за найкращу режисуру у програмі «Особливий погляд».

Стрічка не є документальною, але в її основу лягли справжні історії, відзняті на Сході України. З перших хвилин сюжет здається комічним, особливо коли відбувається підготовка масовки для фейкових телесюжетів. На початку фільму я вважав, що переді мною розгортається не війна, а безглузда комедія. Але з часом стає не смішно, розуміючи, що цей спектакль – насправді чиясь дійсність. У цій стрічці, на мою думку, показано карнавал на фоні трагедії, зображуючи тупість мешканців Новоросії.

С. Лозниця створює літопис терористичних республік з окремих історій, які не пов’язані єдиним сюжетом, але не виглядають відірваними один від одного. В основу фільму він поклав багато реальних подій: прив’язаного до стовпа патріота України, якого б’ють місцеві жителі, і журналістів, які прибували на «гарячі точки», щоб зняти цінний репортаж, і «зелених чоловічків», які запевняли, що приїхали із Горлівки.

Дивовижним є те, що у фільмі немає головних героїв, адже у ньому близько десяти сюжетних ліній, у яких розповідається про різних людей та різні історії. Для мене, як для глядача, найбільш комічною та дикою була сцена весілля молодят із Новоросії. У ній, на мою думку, режисер показав нам молоде «інтелігентне» покоління, яке будує нову державу. Увесь фільм був забарвлений українською та російською ненормативною лексикою, що для мене не було дивним, тому що при таких обставинах, коли перед тобою війна, виразити свої думки іншими словами – не завжди реально.

Такий підхід до створення фільму мені досить цікавий, тому я рекомендую подивитися його тим, хто бажає зрозуміти суть цієї війни та зробити для себе висновки щодо цієї проблеми.

Юлія Ткачук: «Чорнобиль» – страшна правда, яка досі нас мучить

Історична драма «Чорнобиль» вийшла у прокат торік. Зйомки цієї драми проходили у двох країнах – у Литві та Україні. Кадри натурних енергоблоків були відзняті на зупиненій Ігналінській АЕС, яка досить схожа на Чорнобильську. Кінозйомки із міста Прип’ять проводились у Вільнюсі. Серіал знімали протягом двох років. «Епізод, що у серіалі тривав 5–7 секунд, знімали 7 годин», – розповів актор Володимир Пантелюк.

Режисеру Югану Рейку та сценаристу Крейгу Мезіну вдалось максимально точно передати настрій, біль та відчай, який пережили люди під час страшної катастрофи. Від першої секунди перегляду «Чорнобиля» охоплює страх та напруга. Сюжет подано як розповідь тогочасного хіміка Валерія Легасова, який ділиться спогадами. Кожна серія має акцент на різних подіях, проте весь серіал знято досить гармонійно.

Щодо гри акторів, то це однозначно неперевершено: кожен зумів точно відтворити свого персонажа та передати його якості. Якщо порівнювати їх із реальними людьми, чиї ролі вони грають то можна й не відрізнити де актор, а де його прототип.

Фільм «Чорнобиль» показує нам жорстоку правду, котру не кожен хотів знати, безжалісно розриває серце та викликає бурю емоцій. Цей серіал точно не залишить нікого байдужим та надовго відкладеться у пам’яті. Отже, якщо ви ще не дивилися «Чорнобиль», то однозначно раджу його переглянути.
 

Матеріал підготовлено у рамках проходження навчальної практики на кафедрі журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти. Керівник практики – к. філол. н., доцент кафедри ЖЗМК О.В. Гарматій.