З Інтернету прийшла до нас сумна звістка – 15-го вересня відійшов у світ інший Олександр Шишка, директор Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки у 1993-2015 рр, знаний фахівець з радіотехніки, багаторічний член Ради Товариства «Просвіта» Політехніки, ерудит, шляхетна, культурна людина. Таким ми його знали, таким запам’ятався.
Історик за покликанням, він прислужився національній справі виданням книжок «Ти славен, Львове», «Слідами листопадових боїв», написав науково-популярні статті до «Енциклопедії Львова» та інших енциклопедій. Був головним редактором знаного і популярного часопису «Галицька брама», який доносив інформацію про унікальну історико-культурну спадщину нашого міста, про народ, якому вдалося зберегти на всіх поворотах історії національну гідність, самобутність, свою мову.
Активною була діяльність Олександра Володимировича у Просвіті Політехніки, особливо після проголошення незалежності України. Директором бібліотеки він став за каденції ректора Юрія Рудавського, який знав вагу української мови для життя держави, розумів потребу утверджувати рідне слово у зрусифікованій Політехніці, зокрема і у Бібліотеці. Багато відділів Бібліотеки, на чолі яких стояли бойові «подруги» військовиків совєтської армії, української не визнавали. Бо «какая разніца» – сьогодні ти в Україні, а завтра в Казахстані, не казахську ж вчити?
Олександр Шишка відродженню української мови, національного духу не тільки сприяв, а й привнесені ворожі засади змінив – і не без опертя на ентузіастів-просвітян, з яких у ті буремні (кінець 80-х – 90-ті) відзначалась Люба Шуст, яка підготувала три справді дивовижних вечори, присвячені творчості Є. Маланюка, Б. Лепкого, С. Гординського. Допомагала їй в організації цих незвичайних для тогочасної Політехніки заходів працівниця Бібліотеки, діячка профкому Людмила Бригадир.
У 90-х Олександр Шишка натхненно і фахово влаштовував виставки з історії Січових Стрільців, визичав цікаві довоєнні видання в Академічній бібліотеці ім. В.Стефаника. От тоді багато хто з нас вперше побачив український модерн і був подивований культурою ілюстрування і оформлення книжки.
Епоха відродження робила своє: українська повнокровно утверджувалась. Вітер змін заставив багатьох працювати над українською науково-технічною термінологією. Не стала винятком у цій важливій, державної ваги справі, і Бібліотека. Над не одним каверзним терміном не раз схрещувались полемічні мечі. Це був час тяги до змін, до знань, до наукової ерудиції і… до бібліотек. У читальному залі – усі місця зайняті. Де примоститися із чималою гіркою книг? (сьогодні – це дивина). Затишно, лампа на столі у вечірню пору. Я безмежно любила цю атмосферу спокою, зосередженості і роздумів, бо тут… «мертві живуть, а німі говорять» (латинський вислів на фронтоні головного корпусу Науково-технічної бібліотеки).
Це був зоряний час Олександра Володимировича – бібліотечні фонди, книги, каталоги. У своїй вдячній пам’яті він тримав велетенську інформацію, носив безліч дат, імен, історичних деталей, виданих ще довоєнних книг. Знав інформацію про знищений спецфонд.
Після фізичної розправи над діячами культури черга прийшла і на матеріальні зразки цієї культури. З притаманним новітнім ординцям «побєдобесієм» в 70-х роках знищено сотні мистецьких шедеврів із музеїв Львова: малярських полотен, графічних робіт, зразків скульптури . Це – рана нашої культури, яка ніколи не загоїться. У Львові від «органів» цим займався дехто із таким лагідним прізвищем Любчик Для характеристики цього «діяча» поет-патріот Ігор Калинець знайшов потрібні слова «Любчику-голубчику, с-ий сину!». До Політехніки теж черга дійшла. Тоді знищено багато літератури із так званого спецфонду. Я довго шукала ротапринтне видання «Фотограмметрія» Вацлава Ласки, одне з перших у Європі з цієї новітньої галузі, писала подання у Львівський фонд рідкісної книги. «Не шукайте!», – це слова О. Шишки.
За його директорства Бібліотека стала центром культурно-освітніх заходів. Він всіляко сприяв, допомагав, брав участь у проведенні різних зустрічей, вечорів, читань. Славне гроно: Людмила Найда, Оксана Громова, Наталія Баранова і багато інших разом з членами Ради Просвіти організовували незабутні вечори з головою Просвіти Романом Іваничуком, який вже за чаєм розкривав деталі свого терпкуватого стилю. Ніна Бічуя була завжди присутньою, залишалася скромно в тіні великого майстра, хоч сам маестро не раз признавався, що була вона його першим читачем і принциповим критиком. А коли фраза видавалась їй банальною, писала на полях знамените: «Ха-ха!».
Повнісінький зал збирали презентації нових книжок голови профкому Володимира Гайдука, який не тільки вправно пише вірші, але й майстерно їх читає. А ще коли приходив Петро Шкраб’юк, тоді-то справжнє поетичне змагання. А заримує пан Петро що лиш захочете!
Бібліотека за Шишки – це Шевченківські святкування, Свято Матері, це вечір про життя Катерини Зарицької, роздуми над творчою майстерністю Карла Звіринського і багато-багато іншого.
Живемо в час страшної російсько-української війни, хоч, мабуть, для багатьох родин вона розпочалась не в 2014-му, а значно раніше. А для нашої нації гостра її фаза тягнеться ще з 18-го століття. І в наш час просвітянський запал, виплеканий Шишкою, в Бібліотеці не згас. Вже за нового керівництва Бібліотеки «дівчата» думали, як допомогти армії. За ініціативою Л. Найди влаштовували атракціони з домашньою випічкою з завданням «Допоможи армії». Яке ж солодке понаносили, і зібрана ними сума підратовувала покалічених на війні бійців. Народу повно – випічка смачнюща, купуй і пригощай колег на кафедрі. І кого ви побачите найперше на атракціоні? Вірно – ректора Юрія Бобала. Бо він справи війни трактує дуже поважно. Бо Політехніка однією з перших збирала кошти на потреби армії, однією з перших вшанувала пам’ятником Героїв Небесної Сотні.
Війна на землі, війна у душах донині. Душа ж Олександра Шишки, умиротворена і спокійна, перейшла через Галицьку та інші брами у світ незнаний і вічний, лишивши по собі добрі справи на землі. Вічная йому пам’ять!
На фото - Володимир Шишка з просвітянками Львівської політехніки (березень, 2019 р.).