Хто сказав, що дистанційне навчання – це нудно, а осінь – пора хандри і депресій? Осінь сприяє творчому натхненню. Наш сьогоднішній герой навчається на психології, але прагне працювати у сфері PR. Усе ж це не завадило йому зануритись у глибини людських стосунків і написати віршоване оповідання.
«Бажаю читачам бути щирими, відкритими. Не боятися виявляти свої емоції та почуття до інших. Сьогодні це важливо як ніколи», – звертається Олександр до своїх читачів.
– Олександре, чому ти обрав таку спеціальність, як психологія? Це пов’язано з якоюсь ситуацією у твоєму житті? Розкажи.
– Вивчати психологію хотів ще з дев’ятого класу. Спершу перебирав різні варіанти, але таки обрав психологію, тому що вона мені дуже близька. Я люблю слухати та допомагати іншим. Тож можна сказати, що такий вибір був обумовлений моїм характером. Є така думка, що психологи в душі вразливі люди, які мають свої проблеми, і йдуть на психологію, щоб їх розв’язати. Те, що я пішов на психологію, не пов’язано з моїм психологічним станом, але саме цей факт допоміг мені краще зрозуміти себе.
– Чи справдилися твої сподівання щодо навчання?
– Структуровано всі предмети цікаві по-своєму. Навчання подобається, але не в період карантину. Я досі не пристосувався до онлайн-навчання, навіть більше, зрозумів: це не моє. Звик до стаціонарних пар і живого спілкування з викладачем. Гадаю, така звичка виробилася ще зі шкільних часів. Хоча відмінником у школі не був.
– А щодо практичної діяльності?
– До карантину ми відвідували тематичні курси та семінари з психології. Тепер практична складова навчання – це наукова діяльність. Дистанційно можна брати участь у конференціях, науковій праці. Але я радше практик, тому мене не дуже приваблює наукова діяльність. На третьому курсі в нас мала бути практика на вибір (школи, садочки). Ми повинні були проводити тренінги, майстер-класи для дітей. Особисто я планував проходити практику в школі. Але через карантин формат практики цілком змінили.
– Олександре, це твоя перша книжка. Чи вже плануєш наступну?
– Так, перша. До того ж вона не була запланована. Одного разу я почав писав вірш і, сам того не помітивши, написав забагато. Ось так і вийшло невеличке віршоване оповідання, посилання на яке ви можете знайти в моєму інстаграмі (в шапці профілю).
– У кожного поціновувача своєї справи є взірець, на кого він рівняється. Хто з українських письменників тебе надихає?
– Зовсім не читаю українських письменників. Мені не дуже близька їхня тематика. Я поціновувач жорстких тем: тоталітарне суспільство, антиутопії, диктатура, обмеження волі чи подорож у невідоме. Наразі такої книжки українського автора, яка б мене вразила, не знайшов.
– Що або хто надихнув тебе на написання оповіді?
– Частково мене надихнула творчість Джорджа Орвелла. Він пише на таку тематику, яка цікава мені. Щоправда, його книжки не завжди легко сприймати, зате дуже цікаво. Але насправді я давно планував написати цю оповідь. На початку волів, щоб це був прозовий твір. Уже коли почав писати, «понесло» трохи в іншому напрямі. Рими стали складатися, й оповідання вийшло віршованим.
– «Заборонені емоції, почуття, немає місця прояву свободи» – у кожній оповіді своя історія. Твоя історія про кого?
– Ця історія розповідає про теперішній стан речей. Через появу гаджетів люди перестали цінувати одне одного. Це пов’язано з оперативністю теперішніх технологій. «Зробив, пішов», – беземоційно й егоїстично, саме так я можу описати наше суспільство. Моя книжка про пару, яка змогла вийти з цієї системи, навіть більше, намагалася її порушити. В них зародилося кохання, вони влаштовували таємні побачення і разом боролися проти жорстокості світу. Чи вдалося їм дійти до мети? Читайте вже в самому оповіданні.
– Твоя оповідь у віршованій формі. Чому обрав саме такий формат?
– Я пробую різні формати. Наразі більше подобаються вірші. Думаю, згодом навчуся писати прозою.
– Вернімося до твого фаху. Чи плануєш ти працювати за спеціальністю? І якщо так, то в якому напрямі?
– Психологія допомогла мені краще пізнати себе. Але це слово залишиться тільки в дипломі. В майбутньому планую працювати PR- спеціалістом у соціальних мережах.
– Як тобі відомо, письменники не отримують великих коштів за свою працю, особливо на початках. Чи не стане для тебе це приводом для демотивації?
– Вважаю, що це цілком нормальний факт. Адже письменників-початківців на сьогодні дуже багато. І після першої книжки відомим одразу не станеш. Візьмімо, до прикладу, Говарда Лавкрафта – за свою творчість він не заробив ні копійки, до того ж за життя його не визнавали. Щоб щось отримати, спочатку треба самому вкласти. Але нині в будь-якій сфері багацько таких, як ти.
– Тебе вже можна назвати автором. Кожен автор в інтерв’ю звертається до читачів. Що ти можеш побажати своїм читачам?
– Хочу лише побажати більше зважати одне на одного. Нині такий час, коли варто замислитися над тим, що ми зробили не так і що треба зробити, щоб поліпшити своє життя. Бажаю читачам бути щирими, відкритими. Не боятися виявляти свої емоції та почуття до інших. Сьогодні це важливо як ніколи.
До речі, 19 листопада в прямому ефірі на Фейсбук-сторінці Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки відбудеться «Літературний дебют» за участю Олександра Чорнія.
