«Хто ми і пощо ми?»: цими Франковими словами звертаюся з кричущою проблемою екологічного лиха у Карпатському регіоні.
На початку літа кілька областей Західної України постраждали від сильної повені. На Івано-Франківщині це лихо забрало життя трьох людей. Не менше постраждала й Чернівеччина. «Велика вода» наробила лиха також у Львівській і Закарпатській областях.
За останні 60 років цю повінь вважають найбільшою в Західній Україні. За даними експертів «Екологічної ліги», зруйновано 14 тисяч будинків, тисячу кілометрів доріг, знищено або суттєво пошкоджено 150 мостів, об’єктів інфраструктури. Деякі села Карпат опинилися у кільці водяної стихії, повністю відрізані від світу через великі зсуви ґрунту, що перекрили дороги і стали загрозливими для осель. Про знищений урожай, хатнє майно навіть не йдеться. Для допомоги населенню та ліквідації наслідків повені задіяли 1,5 тис. нацгвардійців та рятувальників. За попередньою оцінкою, витрати на подолання наслідків стихії становлять 4–5 млрд грн.
Через зливні дощі найперше вийшли з берегів карпатські річки Чорний і Білий Черемош, Дністер і Прут. Свідки цьогорічної повені говорять про те, як стрімко збільшувався потік води, не зустрічаючи опору, змітаючи все на своєму шляху, несучи з гір величезне каміння, стовбури вирваних із коренем дерев, поодинокі нежитлові будівлі, гори сміття, яке часто скидають коло річок. Вода прибувала так стрімко, що не вдавалося врятувати не тільки хатнє майно, але навіть свійських тварин. Скажімо, в селищі Ясіня Закарпатської області за годину вона піднялася на метр. Прут загалом піднявся на 5 метрів. На Дністрі, коло Галича, вода сягнула нечуваної позначки – 7 метрів.
Очевидно, що причиною повеней чи паводків, що траплялися на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті і в попередні сторіччя, є зливні дощі, тобто природний чинник, однак у публікаціях фахівців названі причини виникнення загрозливих ситуацій, які пов’язані з антропогенними чинниками: руйнуванням русел через забір каменю, гравію і піску, забудову заплави. Однак найвагомішим чинником біди все ж є вирубка лісів.
Щодо видобутку з русла річки Стрий будівельних матеріалів: каменю, гравію і піску, то науковці, зокрема Рудько Г. І. і Петришин В. Ю., вказують на наближення екологічної катастрофи. Невтішну інформацію подає сайт «Варта-1», повідомляючи, що п’ять фірм щодня вивозять із річок тонни гравію, залишаючи мешканцям «місячні» пейзажі та клопоти повеневих явищ. До речі, дослідження наших фахівців русла Стрия у 2006 – 2018 роках свідчать: воно так змінює конфігурацію і напрямок, що буквально «танцює».
Суперечки про причини паводків і повеней на Західній Україні тривають не один рік. Фахівцям із гідрології, геоморфології добре відома наукова праця професора Ковальчука І.П., опублікована ще 2003 року, в якій подано ґрунтовний аналіз умов протікання річкових систем Карпатського регіону, наведено кількість опадів за другу половину 20-го сторіччя і, як висновок, причини та перебіг паводкових явищ. Важливо, що автор наголошує на невеликому ступені заліснення водозборів карпатських річок, а це 40,2% в Українських Карпатах і 25% на Прикарпатті. Аналіз стану лісів свідчить про надмірне вирубування лісу, зміну його вікового та видового складу (ліс, який затримує воду, повинен сягнути 35 – 40-річного віку), знищення криволісся на верхній межі лісу. Тому, як би не переконували лісівники про значні насадження молодих дерев на сотнях гектарах зрубів, залучаючи до цієї справи школярів, то лише за найсприятливіших умов – якщо молодняк виживе і ліс почне виконувати свою предковічну функцію – промине не один десяток літ, зміниться не один лісівник і не один прем’єрміністр.
Екологи Державної служби, а також науковці давно б’ють на сполох, вказуючи на несанкційні й хижацькі вирубки лісу. Особливо загрозливі великі вирубування розпочали з 2008 року. Знаними з проблематики впливу лісу на річкові системи є праці Генсірука С. А., Олійника В. С., Парпана В. І. та інших. Можна назвати десятки прізвищ не байдужих до цих проблем науковців. В останні десятиліття всі, хто досліджує деревостани лісів та їхній вплив на довкілля, зокрема й руслові процеси річок Карпатського регіону, вказують, що в Карпатах ліс приблизно в 4–5 разів зменшує схиловий стік води, що саме стовбури і крони дерев на 20–30% стримують потоки води. Ліс запобігає виникненню зсувів, а за умов засушливої погоди сприяє ґрунтовому живленню річок. У працях вказано ще одну причину розвитку загрозливих ситуацій за суцільного вирубування лісів – використання вантажно-вагового транспорту для вивозу вирубаної деревини.
Не стоять осторонь питань дослідження і ефективного використання природних ресурсів працівники кафедри фотограмметрії і геоінформатики Львівської політехніки (термін «фотограмметрія» у перекладі з грецької мови означає «вимірювання світлозапису»). З 2006 року досліджуємо річки Дністровського басейну і стан лісів Прикарпатського регіону, використовуючи топографічні карти і різні космічні зображення. Моніторимо горизонтальні зміщення русел, визначаємо їхню стійкість, вплив геологічних структур (для розуміння проблеми: річка Стрий за столітній період перемістилась у горизонтальному напрямку більше ніж на 1 км). Що ж до вирубувань, то космічні зображення, отримані з різних супутників Землі, дають можливість не тільки визначати площу, але й час вирубок. Цю тематику вивчають науковці: Бабушка А. В., Шевчук В. М., Заяць І. В., Поліщук Б. В., Третяк С. К., які успішно захистили кандидатські дисертації на цю тематику й представили свої дослідження на престижних міжнародних форумах і конференціях. Використовуємо також знімки з безпілотних літальних апаратів, які у світовій практиці широко застосовують для розв’язання управлінських задач, пов’язаних із лісівництвом, кадастром, гідрографією, точним землеробством, збереженням культурно-історичної спадщини та багатьма іншими галузевими завданнями. До речі, знімки з безпілотного апарата використовувала аспірантка нашої кафедри Денис Ю. В. для оцінювання масштабу засихання хвойних лісів Тухлянського лісгоспу. Нову конструкцію безпілотного літального апарата для повітряного знімання, який успішно пройшов випробування, запропонував завідувач кафедри професор Глотов В. М.
Подаю цю інформацію для розуміння того, що ефективно досліджувати понищені ліси і річкові системи, як економічно і законно обґрунтовано використовувати природні ресурси, неможливо без новітніх технологій. У нашому випадку йдеться про космічне знімання та аерознімання. Аналізуючи стан лісів у західній частині України, колеги нашої кафедри демонструють знімки: найбільше «білих» плям із пеньками й оголеною засміченою землею в Івано-Франківській та Закарпатській областях. Щільність вирубок по районах різна. «Чорні» душі витворили ці плями, наче дика, чужинецька орда пронеслась оспіваною Верховиною.
А ось реакція «високого начальства» на повінь: колишній голова Державного агентства лісових ресурсів Андрій Заблоцький заявив, що ніякий ліс не в змозі стримати такої кількості води, яку принесла стихія цьогоріч, тобто варварське вирубування лісів тут ні до чого. За ним цю фразу повторив, захищаючи честь мундира, прем’єрміністр Денис Шмигаль. Коментуючи наслідки цьогорічної повені, іншу думку озвучив колишній міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак. Він цілком слушно наголосив на тому, що ми згадуємо про довкілля та екологічні проблеми, «коли прийшла вже біда».
Тільки ж біди обсідають нас щораз щільніше і причини їхньої появи не лише економічні чи екологічні, а насамперед – це проблеми честі, моралі і загалом культури. Не знаю, як очільники з високих кабінетів, ті, хто покривав і сприяв незаконному вирубуванню лісу, ті, хто трощив його бензопилами і сокирами, сприймали драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня» чи філософський роздум-сповідь Івана Франка «Лісова ідилія»… Чи не духовне плебейство маємо?
Леся Українка написала «Лісову пісню» у 1911р. у Кутаїсі, сумуючи за рідним краєм. В одному з листів вона признавалась, що ця драма-феєрія присвячена «волинським лісам». Персонаж твору – дядько Лев, охоронець високого і вічного, захисник лісу і могутнього дуба, гармонії природи і людини, оборонець народної мудрості і моралі: «… та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати».
Де вони і скільки їх залишилося сучасних «дядьків Левів»? Дедалі більше бачимо дядьків «отечества чужого» з їхніми прагматичними потребами: 20 квартир у Києві, Канари, кінні скачки у Лондоні. І за все це треба заплатити, зокрема вирубаними лісами і пустельним пейзажем рекреаційних територій Прикарпаття. У поемі, написаній 1903 року, з присвятою молодшому приятелеві Миколі Вороному, який у той час захоплювався декадансом, Іван Франко, звертаючись до молодого поета доброзичливо, легко-іронічно: «Миколо, мій друзяко славний, ідеалісте непоправний», подає завдання і принципи творчості поета бездержавної нації: «Поет сучасний, він тим сучасний, що нещасний… Болить чужим і власним горем». Це звернення і до Вороного, і до всіх нас. Власне в цій поемі великий мислитель поставив запитання: «Хто ми і пощо ми?». Що передамо у спадок нащадкам? Які ідеали сповідуватимемо?
То ж, дбаючи про довкілля, прикладаймо всіх зусиль, щоб не стали дійсністю слова американських індіанців, звернені до власть імущих: «Коли буде зрубане останнє дерево, коли буде отруєна остання річка, коли буде впіймана остання риба – лише тоді ви зрозумієте, що гроші неможливо їсти».
