Ви переглядаєте архівну версію офіційного сайту НУЛП (2005-2020р.р.). Актуальна версія: https://lpnu.ua

«Відкриваю підписникам красиві й незвичні місця не лише закордоном, а й у рідних краях», — студентка ІНЕМу Олександра Невиняк

14 серпня 2020, 09:29
Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Подорожі — це стиль життя та джерело натхнення для студентки-третьокурсниці Інституту економіки і менеджменту Олександри. Впродовж кількох років дівчина веде власний блог у соціальній мережі Instagram. Під хештегом #Мандри Олександри,  #список порадничок та #у спогадів скарбничку студентка публікує лайфхаки для мандрівок, перевірені на власному досвіді. Докладніше про тревел-натхнення та подорожі юної блогерки читайте у нашому інтерв’ю.

— У чому полягає особливість Вашого Instagram-профілю?

— Гадаю, як і у багатьох невеличких блогах, взаємовідносини з підписниками, ніби зі старими друзями. Та й блогеркою себе не назву, бо просто ділюся своїм життям і думками з усіма, кого це може «зачепити за живе».

— Як виникла ідея вести рубрику «Мандри_Олександри»?

— На це надихнуло середовище. Безліч знайомих зі жагою до подорожей залюбки ділилися своїм досвідом, що було неабияк корисно на той час для мене. Тож захотілося і самій стати чиїмось «помічничком» та мотиватором. Окрім цього, вплинула підтримка друзів та непохитне бажання досліджувати цей світ.

— Якими були Ваші враження від першої мандрівки закордон?

— Першої й не пригадаю... Почала подорожувати разом з мамою, коли мені було п’ять років. Гадаю, така любов до мандрів у мене саме від неї. Одначе, першу самостійну мандрівку пам’ятаю добре: перший курс, зимові канікули, жахливий мороз та дискомфортна електричка — втекла без будь-чийого відома до Тернополя на один день. Файне місто взимку було аж ніяк не файним, а холодний вітер «відбив» будь-яке бажання гуляти. 

— Чи складно набирати аудиторію в Instagram?

— У наш час ледь не кожен другий старається «пробитись» у медіасфері, кожен третій — стати блогером. І загалом Інтернет кишить «охочими». «Пробитись» складно, та це не відвертає бажання вести блог, бо він є моїм простором для самовираження, для власної насолоди та душі.

— Хто чи що найбільше вас надихає в житті?

— Очевидно, першим назву фото- і відеозйомку. Також стараюся усебічно розвиватися: читаю книги та проходжу різноманітні курси, дивлюся фільми, серіали, вчуся грі на укулеле та ходжу на кікбоксинг.

— Як Ваші близькі люди ставляться до блогу?

— Мамі просто подобаються фото, сам блог не читає. А так, то рідні цікавості не проявляють – покоління не те. Друзі ж або підтримують, або також не надають цьому жодного значення.

— Як пандемія Covid-19 вплинула на Ваше життя?

— Очевидно, що не найкраще, бо можливість подорожувати практично на нулі, та й зустрічі з друзями стали рідшими. А я людина соціальна, спілкуванням дорожу. Та це не стало перешкодою. Я ледь не щодня відкриваю нові місцини рідного Львова. Щойно послабили карантин та відновили мінімальний рух потягів — «рванула» з друзями до Карпат, а потім й до улюбленого Тернополя навідалась. На інші сфери життя вплив був мінімальним.

— Чи колекціонуєте Ви якісь цікаві дрібнички та суверніри з мандрівок?

— Уже не один рік колекціоную поштівки. Тож і з подорожей привожу саме їх. Рідше купую милі дрібниці: брелоки, чашки, колекційні гральні карти, невеличкі іграшки.

— Яку країну  мрієте відвідати?

— Чесно кажучи, всі. Однак, хотіла б об’їздити Європу, побувати у Норвегії взимку, у Китаї, Японії та Кореї.  Цікавість до культурних особливостей різних країн так і манить. Якщо колись буде нагода — США та Великобританія теж є у моєму «віш-листі».