«Цьогоріч зі шести своїх дипломників особливо тішуся співпрацею з Іриною Довгополюк. Фантастична студентка: організована, технічно грамотна, з фаховим баченням проблематики».
Саме цей відгук доцентки кафедри менеджменту персоналу та адміністрування Роксолани Винничук про свою дипломницю Ірину Довгополюк став приводом до інтерв’ю з уже вчорашньою студенткою.
Темою її дипломної роботи стала командна залученість викладачів ЗВО. Згодом дослідження переросло в моніторинг залученості працівників Львівської політехніки, тобто йдеться про емоційну прихильність до організації та рівень зусиль, які працівник вкладає в професійну діяльність.
– Чому ця тема? Концепція спільнодії в середовищі мені знайома й близька з пластового середовища. Також знайома взаємодія однолітків з Української академії лідерства. Ці концепції я запозичила з ціннісних середовищ, спрямованих на розвиток. Університетське середовище також базується на певних цінностях, його діяльність також сприяє розвитку молоді, тому мені стало цікаво, яким чином і якою мірою залучені працівники університету на особистому, командному та організаційному рівнях, – пояснює співрозмовниця й продовжує: – Для цього я розробила анкету з восьми груп запитань стосовно чинників залученості, що на неї впливають. Туди входять умови праці, рівень заробітної платні, неформальні стосунки тощо. Цей електронний опитаник працівники отримали на свої електронні скриньки. На основі їхніх відповідей вдалося визначити загальний рівень залученості та запропонувати рекомендації щодо його підвищення. Загалом тема цікава й відкрита, бо стосується людей і стосунків між ними.
– Чим ви керувалися, коли після школи вирішували, де навчатися?
– Це не було спланованим рішенням, куди саме хочу вступати. Після закінчення школи я вагалась із вибором предметів для вступу та спеціальністю, на якій хочу навчатися. Хороші результати ЗНО дали можливість навчатися в ІНЕМ на спеціальності «менеджмент».
– Як тоді уявляли свою майбутню спеціальність і чи змінилося це бачення тепер?
– Якихось конкретних уявлень про спеціальність не було. Зараз розумію, що менеджмент – це про людей, про комунікацію і про їхню взаємодію. Люди є найбільшою цінністю і найважливішим ресурсом для всього: чи то у проєкті, чи у великій організації. Всі вони – різні й цікаві.
– Важливою часткою студентського життя для вас стала Українська академія лідерства…
– На першому курсі через друзів-пластунів я дізналася про програму неформальної освіти «Українська академія лідерства». В Україні поняття gap year (вільного року між навчанням у школі та університеті) на сьогодні ще не настільки популярне, як за кордоном, та мене це зацікавило. Батьки підтримали, тому, оформивши після першого курсу академічну відпустку, я отримала ґрант на 10-місячне навчання в обласному Миколаєві. А після завершення УАЛу продовжила навчатися на 2-му курсі в Політехніці.
– Який досвід ви здобули в цій академії?
– Досвід навчання в Академії лідерства важко вмістити в одному інтерв’ю. Популярна серед випускників метафора звучить так: «Академія – то велика таця зі стравами, і лише твоя справа, що ти з неї візьмеш». Там відбулося руйнування моїх стереотипів стосовно українського суспільства, громадської активності, реалізування проєктів, людського спілкування і взагалі процесу формування особистості. До навчання в академії не мала досвіду бувати за межами Львівської області, не подорожувала за кордон. Завдяки навчальній програмі УАЛу, я такий досвід отримала, відвідавши кілька областей України, Бельгію та Ізраїль. З’явилася широка мережа контактів активної молоді зі всієї країни, а також розуміння й віра в те, що Україна починається з кожного особисто, взагалі змінився спосіб і масштаб мого мислення.
– Ще одна зі сторінок вашої активності – це пластування.
– До Пласту я долучилася у 13 років. Це превеликий простір можливостей для всього. Перебуваю у пластовому середовищі майже 10 років. За цей час я усвідомила особисті цінності, важливість найближчих друзів. У Пласті сформувалися мої вподобання у часопроведенні, а від 2016 року – і бажання створювати умови для дітей, які хочуть долучитись до пластування, тому я стала виховницею гуртка «Ящірки» у юнацькому курені ч. 2 ім. Олени Степанів.
Загалом скільки себе пам’ятаю, то якогось одного сильного захоплення не мала. У молодших класах недовго пробувала займатися гімнастикою і дзюдо. Тривалий час ходила в школі на гурток малювання, бісероплетіння та курси англійської мови. З дитинства люблю читати і виготовляти речі своїми руками. На сьогодні також захоплююся мандрівництвом, фотографуванням. Дуже люблю спілкуватися з друзями.
– Чи доводилося працювати під час навчання? Якщо так, то що вам дало таке поєднання?
– Так, доводилося, у проєкті екологічного спрямування від «Цікаві експерименти художників», що полягає у переробці скла для повторного використання. Також долучалася до запуску закладу харчування Рарі.
Поєднання навчання, роботи й волонтерства як дають, так і забирають багато емоційного ресурсу. Це все – відповідальність і багато-багато можливостей. Із часом я почала розуміти, що важливо вміти сказати «ні», важливо зауважити і зважати на власні потреби. Всюди зустрічається багато людей, ти вчишся з ними комунікувати, переглядати пріоритети, намагаєшся зберігати баланс.
Ірина впевнена, що через навчання й подорожі вона може робити себе і світ кращими. Завжди обирає бути справжньою, дружньою, творчою, мудрою. В усьому керується переконанням: якщо не я, то хто? А ще дівчина впевнена, що краса в очах того, хто дивиться.
