При Національному університеті «Львівська політехніка» існує Музей Історії Львівської політехніки.
Тут зібрано документи (найдавніші 1848-1850, 1858, 1870-1890 рр.), експонати пов’язані з різними ділянками технічних досягнень та ілюстративний матеріал про становлення та розвиток навчального закладу, відомих педагогів та вчених, що працювали тут у різні часи, славетних випускників, а також про контакти Львівської політехніки з іншими технічними закладами світу.
На музейних стендах є також документи, що їх отримували студенти технічної академії: посвідчення про складені іспити, додатки до дипломів. Оригінальний документ – посвідчення, датоване 1858 роком – свідчить, що українець Гнат Комарницький на «відмінно» склав іспит з англійської мови, виявивши і глибоке знання творчості англійських письменників. В іншому документі, підписаному професором Університету О. Огоновським, зазначено, що Г. Комарницький дуже добре знає українську мову, і висловлено сподівання, що він як працівник магістрату буде вельми корисний на ниві народного шкільництва.
До наших днів зберігся також список політехніків, які брали участь у барикадних боях весни 1848 р. У такий спосіб молодь виявляла свою громадську позицію, виступаючи проти австрійського абсолютизму.
Певні досягнення Академії у царині окремих наукових дисциплін засвідчує звернення до неї Крайової Ради з проханням зробити хімічний аналіз трускавецького болота.
Серед інших матеріалів – ілюстрація залізничного двірця у Львові. Коротенькі спогади про Академію та її вихованців, документи про одного з найперших творців так званої львівської математичної школи Лаврентія Жмурка (1824-1889).
Є надіслані на адресу Технічної академії запрошення узяти участь у роботі всесвітніх виставок у Відні (1873) та Парижі (1878).портрети Івана Левинського (1851-1919) та Василя Нагірного (1847-1921)
У 1872 році урочистості з нагоди початку нового навчального року відбулися у науковому осередку Оссолінеумі (тепер Наукова бібліотека НАН України). Саме тут було проголошено про зрівняння у правах професури Університету й Технічної академії, введено поділ на факультети. Копія гравюри, на якій зображено Оссолінеум, нагадує про цю подію.
Документ, датований 1876 роком, свідчить про те, що з того року професор Шараневич розпочав було читати курс технічних новинок Європи. В експозиції можна побачити також розпорядження, яким професорові Юліанові Захарієвичу надано відрядження з умовою, що він, відвідавши європейські міста та ознайомившись із будівлями технічних навчальних закладів, викінчить свій проект будівлі Технічної академії. Не менш цікавий є один документ – звернення викладачів до крайового уряду з проханням надати можливість незаможним студентам виїжджати за кордон для ознайомлення із сучасними технічними досягненнями. Це звернення підписане усіма відомими професорами.
У 1874 році Міністерство віровизнання та освіти повідомило Академію про відкриття при ній школи рисунку та моделювання.
Новий навчальний 1877 рік Академія розпочала в новому приміщенні (тепер головний корпус), яке відповідало тодішнім вимогам технічної освіти. Автором проекту був професор Юліан Захарієвич, реалізація його здійснена Г. Бізанцем, пластично-декоративне оздоблення виконав Л. Марконі. На стенді світлини Ю. Захарієвича, Г. Бізанца та ін.
13 вересня 1880 року, перебуваючи у Львові, Академію відвідав цісар Франц-Йосип. Він вписав своє прізвище до Пам’ятної книги (тепер вона зберігаєься у Вроцлаві).Імператор подарував Академії свій портрет, а також виступив замовником одинадцяти монументальних живописних творів, які були задумані для Актової зали як своєрідні алегорії розвитку суспільства, його досягнень і технічного поступу. Роботи були виконані в майстерні відомого польського маляра Яна Матейка його учнями. Серед останніх були І. Уніжицькі, Т. Лісєвич, К. Лускіна, К. Желяховскі, А. Страженскі. Їхні творіння і сьогодні прикрашають Актову залу Політехніки. Експонуються світлини головного фасаду (1894 р.), ілюстрації алегоричних творів, присвячених найбільшим здобуткам ХІХ століття: телеграфу та паровій машині. Серед інших матеріалів – зображення вулиці Коперніка середини ХІХ століття, Святоюрський ярмарок, звернення Крайового археологічного товариства до Академії з проханням про допомогу (1871).
У 1877 році Технічна академія отримала титул школи високої освіти і змінила свою назву – Політехнічна школа.Статистичні дані засвідчують, що 1900 року на навчання до Політехнічної школи було прийнято 550 абітурієнтів-поляків і лише 41 українця.
В експозиції представлено статут Політехнічної школи, дипломи докторів наук та почесних докторів, зокрема диплом маршала Франції Фердинанда Фоша, статути студентських товариств, які формувалися за національною ознакою, серед них – німецьке, єврейське, польські та інші.
Відвідувачам музею буде цікаво побачити фото професорів Львівської політехніки біля головного корпусу, датоване 1925 роком, інтер’єри гуртожитків Політехніки початку ХХ століття, портрети відомих професорів Івана Левинського, Абданка Абакановича, Романа Сас-Залозецького, Стефана Банаха, наукові публікації викладачів Політехніки, а також статути створених за професійними ознаками студентських товариств, в які політехніки тоді охоче гуртувалися.
В експозиції представлено документ 1902 року про намір українського студентського товариства «Основа» відзначити ювілей Тараса Шевченка, портрети студента Львівської політехніки, автора славнозвісної пісні «Червона калина» Степана Чарнецького, який став знаним поетом, директором Українського театру та Бруно Шульца – художника та письменника. Сучасним студентам буде, мабуть, цікаво оглянути абсолюторії (додатки до дипломів) та свідоцтва своїх попередників.
Експозиція містить чимало цікавих документів, пов’язаних із фізиком світової слави Марією Кюрі-Склодовською, зокрема її повідомлення, датоване 1922 роком, про те, що вона може через Лігу націй посприяти в наданні Львівській політехніці фінансової допомоги. В іншому документі ректор просить М. Кюрі-Склодовську представляти Львівську політехніку на урочистостях у Сорбоннському університеті, присвячених ювілею відкриття радію. Експонується також диплом почесного доктора технічних наук, наданий Марії Кюрі-Склодовській у 1912 році Львівською політехнічною школою (тут вона також прочитала лекцію).
У 1921 році згідно з розпорядженням Міністерства релігійного визнання та освіти назву Львівської політехнічної школи було змінено на Політехніку Львівську (документ від 13.01.1921 р.).
Українська молодь, яка у двадцятих роках (після поразки національно-визвольних змагань) була позбавлена права здобувати вищу освіту, не бажала миритися з такою ситуацією. 1920 року з ініціативи української інтелігенції та за підтримки Митрополита Андрея Шептицького при Львівському таємному університеті було організовано однорічні політехнічні курси.
Тут професори читали загальнотеоретичні предмети. На основі цих курсів було створено Українську високу політехнічну (таємну) школу. У вересні 1922 року був затверджений статут школи, який зберігається у Музеї. Спочатку школа мала три відділи (факультети): загальний, машинний (машинобудівний) та лісовий (лісово-агрономічний). Незабаром було відкрито хімічний та мистецький відділи. Очолював українсько високу політехнічну (таємну) школу ректор Віктор Лучків, колишній випускник офіційної Львівської політехніки.
На груповому фото бачимо ректора серед студентів-українців у Данцінґу.
Поряд на світлинах – професори таємної школи, відомі вчені та громадські діячі: Микола Чайківський – відомий математик, Іван Фещенко-Чопівський (читав спецкурс металознавства, був одним із найбільших спеціалістів у цій галузі).
«Маю багато технічних знань і хотів би вступити до Львівської політехніки більше з патріотичних почуттів. Хочу своєю особою збільшити кількість осіб української інтелігенції, якої є мало», – це рядки з біографії Ярослава Мельника, який подав заяву про вступ до таємної української політехніки у Львові. Відвідувачі музею можуть ознайомитися з його автобіографією.
Навчальний процес у таємній Львівській політехніці був організований за програмою Гданської політехніки та Пшібрамської гірничої академії у Чехословаччині, лісовий та хімічний відділи студіювали на основі програми Празької політехніки. Ректор Віктор Лучків нав’язав тісні контакти з представниками європейських вищих політехнічних шкіл, саме завдяки чому українські студенти мали можливість продовжити свої студії за кордоном, коли стали нестерпними умови існування у Львові. У музейній експозиції демонструється світлина, на якій зображена перша група українських студентів-політехніків, яка виїхала (на навчання) за кордон. Особливо багато українських студентів продовжувало свої студії у Данцінгській політехніці. У музеї представлені документи, з яких можемо довідатися як про тамтешнє навчання студентів-українців, так і про їх життя загалом. Багато хто з них підробляв репетиторством. Не цуралися й фізичної роботи – про це свідчить світлина, на якій українські студенти у вільний від навчання час розвантажують вагони з вугіллям. Криза в Європі дуже ускладнила життя та навчання українських студентів. У цей важкий час у Галичині поширювалися заклики до порятунку української молоді, що навчається за кордоном. «Рятуйте майбутні кадри української інтелігенції! Кожен гріш, висланий на допомогу українському студентству – це збільшення нашої національної сили», – говорилося у цих закликах.
До нашого часу зберігся ще один цікавий документ – звернення Союзу українських студентів «Основа» в Данцінгу до Спілки польської студентської молоді. Польські студенти підбурювали українців до протестів проти рекомендації ректора Данцінгської політехніки користуватися в межах вищого навчального закладу німецькою мовою. У відповідь їм українські студенти писали: «А чи відомо вам, що тисячі студентської молоді Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшся за те, що хочуть здобувати знання у Львівському університеті і Львівській політехніці рідною мовою, караються в'язницею, мов злочинці? І це діється в країні, де українське населення складає понад 80%!»
У вільний від навчання та праці час українські студенти брали участь у різноманітних гуртках, студіях, спортивних змаганнях, влаштовували музичні концерти. У музеї експонується афіша концерту української музики, влаштованого українцями для німецької молоді та багато інших документів.
Українське студентство було дуже активним у громадсько-політичному житті української спільноти. За межами України політехніка підтримувала тісні контакти з українською господарською Академією в Подєбродах (Чехія). 1930-і рр. були складним періодом в історії політехніки: саме тоді почалися виступи молоді проти Numerus Klausus (на цей час лише п’ять відсотків українських абітурієнтів могли претендувати на здобуття вищої освіти). У зв’язку з підвищенням оплати за навчання у всіх вузах було створено Тимчасовий страйковий комітет, який закликав студентство до протестних виступів проти влади. Активні дії студентства спонукали сенат Політехніки порушити права автономії вузу і допустити на його територію поліцію. В цих умовах багато української молоді стали членами ОУН та УВО.
Серед експонованих матеріалів відозва Тимчасового страйкового комітету до молоді з закликом відстоювати право на освіту, звернення львівської поліції до сенату політехніки з проханням подати характеристику на Степана Бандеру – студента агрономічного відділу; світлини Катрусі Зарицької – активного члена молодіжної ОУН та члена УВО – Юрка Криштальського (студент-хімік, активний учасник протестних акцій).
Одночасно у 30 рр. відбувається розширення матеріальної бази політехніки, саме тоді остання сформувала одну з найбільших в Європі технічних бібліотек, тоді ж була створена астрономічна та аеродинамічна лабораторії, розвивались такі напрямки як електрозварювальні технології, електротехніка та радіотехніка, геодезія та гідробудівництво. Склалася львівська архітектурна школа.
Експонуються світлини Наукової бібліотеки Політехніки на вул. Професорській (цим приміщенням Політехніка збагатилась у 1932р., автор проекту Тадей Осінський), адміністративний будинок електричних закладів (це один з помітних об'єктів промислової архітектури Львова – автор Тадей Врубель). Студенти архітектори мали можливість вивчати здобутки європейської архітектури; представлено світлину майбутніх архітекторів в Італії. Ще одна світлина представляє групу студенток загального відділу, що був при політехніці. Тут готували вчителів для шкіл з технічним спрямуванням. З цієї групи вирізняється (у майбутньому) відома львівська художниця-графік Софія Ребус-Баранецька. Експонується також проект творця відомої пластичної панорами середньовічного Львова – професора, архітектора Януша Вітвицького; копія диплому доктора honoris causa (технічні науки) проф. Казимира Бартля, наукова публікація проф. Степана Брили присвячена проблемам зварювальних конструкцій при будівництві мостів (видання на японській мові); світлини сенату політехніки , професорів К.Фриза, Т.Осінського, Я.Горошковського та інші.
У 30 рр. Політехніка збагатилася новими студентськими товариствами, як от Спілка студентів Росії, Академічна спілка польської молоді (т. зв.) Кресів Східних. Експонуються їх матеріали. Згідно з розпорядженням Президента Польської республіки від 1 червня 1938р. ректором на навчальні роки 1937-1939 було призначено професора Едварда Сухарда. Представлені також дружні шаржі на ректора та окремих професорів. В окремі періоди свого існування Політехніка зазнавала відчутних репресій від колоніальних режимів. Серед найстрахітливіших були зокрема німецький та совітський. Експонуються матеріали про розстріл в окупованому Львові німцями польської професури та працівників Політехніки. Серед останніх були зокрема такі відомі вчені як К. Бартель, В. Круковський, М. Ломніцький, С. Пілат, В. Стожек, К. Ветуляні, К. Вайгель, Г. Віткевич, а також працівники вузу – М. Березин, І. Перчинський з дружиною. Колишні політехніки в період 2-ої світової війни воювали (і гинули) проти двох ворожих Україні режимів: німецького та совітського.
Експонуються світлини Кивелюка Романа (геодезита) жорстоко замордованого гестапо, Олекси Гасина вбитого у 1944 р., Петра Франка знищеного за невідомих обставин. Про студента Політехніки Строцького згадує Андрій Білинський. Арештований НКВД він відбував каторгу у Воркуті. У 1948 р. йому пощастило звідти втекти за допомогою фальшивих документів. Повернувшись до Львова Строцький Мирослав Осипович знову під чужим прізвищем, поступив у Політехніку і навіть їздив у складі футбольної студентської дружини на змагання до Києва. У 1949 році його заарештували повторно, після чого він відбував покарання у Караганді (Андрій Білинський. В концтаборах СССР. 1944–55 рр. Мюнхен. 1961.), де з ним і зустрівся Андрій Білинський. Кожен, хто завітає до музею, зможе прочитати пекучі рядки про Катрусю Зарицьку, колишню студентку Львівської політехніки, жінку з трагічною долею. Автор описав її перебування в одній з найстрашніших в'язниць Росії – каторжанському таборі у Мордовії.
Відомий український математик Микола Чайківськкий (син славного українського письменника А.Чайківського) один з не багатьох, хто вижив, перебувши каторгу на будівництві Біломоро-Балтійського каналу. Відомому вченому, спеціалісту високого класу з ділянки металознавства І.Фещенко – Чопівському, українському діячеві, не судилось пережити неволі у страхітливому таборі на далекій півночі Росії (Абезь). Документи та світлини нагадують також про ув’язнення капели бандуристів та її керівника Олега Гасюка.
Є в музеї свідчення про драматичну долю вченого та викладача, декана хімічного факультету Політехніки Доната Ленгауера. Його особиста справа зберігається у архіві Політехніки. Ленгауер був безпідставно звинувачений керівництвом польської Армії Крайової у тому, що він нібито склав список професорів – поляків, відповідно до якого посіпаки НКВД проводили арешти. Фактично це звинувачення абсолютне безпідставне. Причина цькування та вбивства Доната Ленгауера в 1945 році була трохи інша. Річ у тому, що з 1944 року Політехніка поступово почала переходити на викладання українською мовою (більша частина польських професорів цю акцію тихо бойкотувала). Професор Ленґауер був серед перших, хто погодився читати лекції українською. Ця мова не була йому чужа, хоча він називав себе поляком. І польські шовіністи нещадно розправилися з ученим. Спершу був убитий його 11-річний син, пізніше на могилі дитини пострілом у спину вбили і батька. Прожив Ленґауер лише 40 років. Окрім життя, у нього відібрали добре ім’я, спаплюживши його. Від рук бойовиків Армії Крайової загинув також Микола Березин.
У 1946 році було підступно вбито Януша Вітвицького. Виконавці цього злочину невідомі. У тяжкій боротьбі з німецькими та московсько-большевицькими окупантами геройською смертю загинули колишні студенти Політехніки: шеф штабу УПА Олекса Гасин (1947 р.) та Головний Командир УПА генерал Роман Шухевич – «Тарас Чупринка» (1950). У 1939 році Політехніка в черговий раз змінила свою назву на Львівський політехнічний інститут. Із встановленням совєтського режиму почалася докорінна перебудова закладу, яка продовжувалась після закінчення Другої світової війни. Тоді за діяльністю ВНЗ та його громадських організацій здійснювався недремний партійно-комуністичний нагляд. Найменші прояви вільнодумства суворо переслідувалися. Наказ про відрахування з Інституту (для студентів), як звичайно, звучав так: «Відрахувати за поведінку, не гідну звання радянського студента».
У 1944 році директором Інституту було призначено С. Ямпольського. Поряд із навчально-виховною роботою розгорнулися наукові дослідження, спрямовані на прискорення відбудови різних ділянок державного господарства, згодом – Космосу. У 1945 році наукова громадськість Львова скромно відзначила 100-річчя від дня заснування Політехніки. 8 жовтня 1946 року вийшло перше число студентського часопису «Радянський студент» (тепер – тижневик «Аудиторія»).
У 1947 році було створено Студентське науково-технічне товариство, з кінця 1950-х років іде формування мереж філіалів Інституту. 3 1961 року почалася підготовка спеціалістів для країн зарубіжжя. А незабаром почалося інтенсивне зросійщення Інституту. Брутально утверджуючи провідну роль російської мови, за короткий час з навчального процесу та діловодства було майже повністю витіснено мову корінної нації.
Відбувалося також розширення матеріально-технічної бази, започатковано будівництво нових корпусів Інституту. У 1964 році відбулося перше урочисте посвячення першокурсників у студентську громаду. У 1951 році під керівництвом диригента Львівського театру опери та балету, заслуженого артиста України Арбіта С.М. було організовано Студентський симфонічний оркестр (у 1960 році його колектив удостоєно високого звання народного). Трохи раніше була створена студентська хорова капела, на базі танцювального гуртка організовано ансамбль народного танцю «Вірність», камерний вокальний ансамбль «Аколада», чоловічу хорову капелу «Орфей». У 1985 році Інститут посів перше місце серед ВНЗ із фізкультурно-масової роботи.
У 1988 року в Політехніці було створено Товариство рідної мови ім. Т. Шевченка (тепер – Товариство «Просвіта»). 18 жовтня 1990 року за ухвалою конференції Львівського політехнічного інституту над головним корпусом як символ національного відродження врочисто піднято український синьо-жовтий прапор, освячений у соборі Святого Юра митрополитом УГКЦ Володимиром Стернюком. Незабаром (1991 р.) уперше за півстоліття (на конференції Інституту) ректор був обраний демократичним чином. У музеї експонуються світлини ректора Ю. Рудавського, професорів Політехніки Ю. Величка, С. Замори, К. Карандєєва, М. Плетінки, Р. Липки та ін., а також документ про надання Політехніці статусу національного ВНЗ та інші матеріали.